Випуск 1. Митниця

У першому випуску програми «На районі» дивіться історію найстарішого району Черкас – Митниця

Історія Черкас має прямий зв’язок з цією місцевістю. З неї починалося місто. Вона уособлювала в собі Черкаси. Люди називали її Подолом, Старим містом або Митницею. В кінці 50-х років минулого століття цей район повністю поглинула вода Кременчуцького водосховища. У першому випуску програми «На районі» ми розкажемо про історію черкаської Митниці.

Походження назви

Існує кілька версій походження назви «Митниця». Вважається, що тут у козацькі часи брали мито з купців, які подорожували до Києва або переправлялися з лівого берега Дніпра. Друга версія: місце було назване так через річку Митницю, яка витікала з верхньої частини Черкас та проходила через увесь тодішній район. За третьою версією, назва походить від слів «мити», «намивати», оскільки стару митницю часто затоплювала повінь, а сучасна була в буквальному сенсі «намита».

Стара Митниця

Митниця у першій половині 20-го століття була промисловим центром Черкас тут працювали Фанерна та Тютюнова фабрики, завод цвяхів, лісопилка та судоремонтний завод. Тут були школи, магазини. По Митниці навіть проходила залізниця, яка сполучала промислові будівлі з цілою країною. Стару Митницю часто заливала повінь явище, невідоме сучасним черкащанам.
«У нас найбільший бич, як кажуть, був на Митниці це повінь. Це страшне видовище. Видовище красиве, як бачиш, що перед тобою тонни води проносяться. Дніпро на 5-6 метрів вище стає, затоплює все. У брата ще був човен одномісний, і він на ньому ходив між кущами смородини», – каже житель старої Митниці, краєзнавець Василь Страшевич.

«Митниця була низько розміщена. Як була повінь, піднімалась вода, то в погребах вода піднімалась, і бочки з закваскою плавали. Ця нижня вулиця, це що зараз називається Гагаріна, називалась Шолома Алейхема.

Були вулиці: Шолом Алейхема, Берегова, Лугова, Харківська, шосе Молотова. Вони були незаасфальтовані – кругом ріс спориш. По вулицях бігали кози, кури, качки, собаки, як у селі», – розповідає житель старої митниці Анатолій Білокур.

Переселення

У кінці 50-х років радянська влада почала споруджувати Кременчуцьке водосховище. Стара Митниця з усіма магазинами, підприємствами та житловими будинками мала перебратися нагору. Більше 30 тисяч жителів старої Митниці переселили за місто в район вулиці Зелена – від теперішньої Надпільної і до Хімселища. У кінці 50-х в цих районах ще було поле. Переселенцям із Митниці держава давала три сотки землі і дерев’яну хату, яку в народі називали «фінкою».

Дерев’яна хата в районі вулиці Зелена

«Були розбиті кілками і шнурками вулиці, і це ми вже знали, що тут буде вулиця. Тим людям, що вже не могли будуватись, держава забирала їхній будинок там, на Митниці. Що можна було, розбирали, що можна було, йшло чи в бюджет чи в будівельну організацію, а людям ставили ці фінські будиночки. З дерева каркас обшитий дерев’яними дошками, врозбіжку з брусками. До брусків прибиті мати із очерету. Це я один із Митниці, хто залишився. Тут уже немає майже нікого. По Черкасах осіб десять є», – каже Анатолій Білокур.

«У 54 році ми вже знали, що у нас буде водосховище, уже попередили всіх: «Товариші, займайтеся справою перенесення своїх домівок у район новобудови». А ми в цей час прибудову зробили у себе, на низу, до батьківської хати дві кімнати прибудували. Батя з війни прийшов, і оце побудували. І було якось так, самі можете зрозуміти, тільки закінчили, тільки почали жити тяжко було…», – каже Василь Страшевич.

«Черкаська Венеція»


Із 60-х років Черкаси почали стрімко розвиватися, з’являлися нові підприємства, і до міста хлинув потік людей, які потребували житла. В 1968 році Держбуд УРСР ухвалив постанову про забудову Нової Митниці. Те, що 10 років тому затопили, радянська влада вирішила знову перетворити на сушу й забудувати житлом. Майже 20 років архітектори проектували «Черкаську Венецію» – на ній мали з’явитися два масиви з багатоповерхівками, а поруч на островах – і два спортивно-розважальні масиви.

«Потрібно було житло, на житло гроші надавалися вищими органами. А спорт – уже був супутнім. Шляхом намиву островів забезпечувалося зонування територій для культурно-глядацьких потреб, для спортивних потреб, розміщення спортивних споруд сучасного типу для водномотонорного, парусного, вітрильного спорту, для організації гідропарку, зон відпочинку. Це все мало бути продовженням вулиці Козацької, об’єднуватись і вийти в стару частину міста в район Казбету», – каже архітектор Микола Упир.

Плани архітекторів «Черкаської Венеції» не здійснилися – намивати нові території було дорого, тому на Новій митниці звели всього два житлових масиви – Митниця-1 та Митниця-2. Від ідеї побудувати спортивні й розважальні заклади на масивах Митниця-3 і Митниця-4 сьогодні залишилися лише шматки намивних островів: коса навпроти сучасного пляжу «Живчик» та острів Чаїний – тут вже мала будуватися Митниця-4.
«Вулиця Козацька мала продовжитись на той острів перспективний, намив якого розпочато. Було кілька проектів: розміщення житлового масиву Митниця-3 або розміщення гідропарку зі спортивними закладами спортивного характеру, палаци спорту, парки, сквери, дитячі майданчики», – каже Микола Упир.

Будинок на вулиці Припортова, 46 був першим, який збудували на новій Митниці. Це відбулося у 1983-му році.


А від старої Митниці сьогодні лишилися кілька старих будівель біля Долини Троянд та Замкового узвозу, а також вулиця Гагаріна. До 1961 року вона називалася Шолом Алейхема – єврейського письменника, який проживав в Україні.

За останні сто років Митниця дуже змінилася. Звідси зникли заводи, приватні будинки затопили водами Кременчуцького водосховища, тут виросли багатоповерхівки, школи, магазини. Але найголовніша принада цієї місцини – пляжі та неймовірні краєвиди на Дніпро – все ж залишилися.