В Україні законодавчо закріплені вимоги щодо створення зручних умов праці для осіб з інвалідністю, які роботодавці повинні дотримуватися. До 2019 року Україна має імплементувати директиву ЄС, що стосується рівного ставлення в сфері зайнятості та професійної діяльності. Ми розглянули ситуацію з облаштуванням робочих місць для осіб з інвалідністю в Україні і визначило шляхи покращення.
Іван Теліженко, працівник меблевого підприємства «ЛІЗ», народився сліпим. Він разом з іншими слабозорими колегами виготовляє меблі на підприємстві, яке належить обласному громадському об’єднанню «Асамблея інвалідів Черкащини». Для полегшення роботи використовуються спеціальні пристосування.
“Ми виготовляємо корпусні меблі економ-класу. Наразі я працюю над торцюванням ДСП для ящика комода. Відсутність автоматичних станків ускладнює процес. Хоча держава може надати кошти на їх придбання, це вимагатиме додаткового працевлаштування осіб з інвалідністю. Наразі, порівняно з 2008 роком, обсяги нашого виробництва зменшилися в 5-7 разів, через низький попит,” — ділиться Іван Теліженко.
В Україні існує законодавча квота для працевлаштування осіб з інвалідністю, але не всі роботодавці дотримуються її. Це свідчить про недостатню реалізацію закону, що має забезпечити право осіб з інвалідністю на працю.
Валентина Литвинович, начальниця управління соціальних гарантій та персоніфікованого обліку департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, пояснює: “На підприємствах з кількістю працівників від 8 до 25 осіб має бути хоча б одна особа з інвалідністю. Якщо більше 25 працівників, то 4% мають бути особами з інвалідністю. Підприємства можуть звернутися до Фонду соціального захисту інвалідів для отримання коштів на створення робочих місць для таких осіб.”
За півроку обласна служба зайнятості допомогла знайти роботу 400 безробітним з інвалідністю, переважно з другою та третьою групами. Вони працюють у різних сферах, включаючи сільське господарство, переробну промисловість, торгівлю та охорону здоров’я.
Григорій Дендемарченко, директор Черкаського обласного центру зайнятості, зазначає: “10 осіб отримали одноразову допомогу для започаткування бізнесу. Вони відкрили різні підприємства, такі як масажні та стоматологічні кабінети. Основний критерій — це медичний висновок про можливості роботи, а не інвалідність як така.”
Ірина Федорович, керівниця ГО Центр «Соціальна дія» та співголова Коаліції з протидії дискримінації в Україні, підкреслює: “Директива ЄС забороняє дискримінацію за ознакою інвалідності і передбачає поняття «розумне пристосування». Це зобов’язання роботодавців створити умови, що дозволяють особам з інвалідністю ефективно працювати. Закон України вже включає це поняття, тому додаткове імплементування директиви не потрібно.”
Розумне пристосування може включати спеціальне обладнання, зміни в розташуванні меблів чи переміщення робочого місця. Але, як зазначає Федорович, на практиці в Україні це рідко реалізується.
Віталій Теліженко, керівник підприємства «ЛІЗ», зазначає, що, незважаючи на бажання створити умови для працівників з інвалідністю, ринок меблів у Черкасах є складним. “Ми розробляємо стратегію для збільшення замовлень і розширення можливостей, щоб забезпечити нові робочі місця,” — говорить Віталій Теліженко.
Ірина Федорович також зазначає, що проблема «розумного пристосування» в Україні ускладнюється відсутністю чітких стандартів. Відсутність механізму контролю і компенсації витрат робить виконання цих зобов’язань для роботодавців складним.
“В Україні поняття надмірного тягаря не визначено чітко, і це ускладнює впровадження розумного пристосування. Необхідно створити стандарти та рекомендації, щоб розробити реальні механізми підтримки і контролю,” — резюмує Ірина Федорович.
Реалізація розумного пристосування потребує зусиль від роботодавців та неурядових організацій для спільного залучення коштів і ресурсів, щоб не перетворити цей процес на надмірний тягар.