Розумне пристосування для людей з інвалідністю. Чи працює воно у Черкасах?

Як роботодавці повинні покращити робочі місця для осіб з інвалідністю

Роботодавці повинні створювати сприятливі умови праці на робочому місці для осіб з інвалідністю. Це передбачає українське законодавство. До 2019-го року Україна мусить впровадити директиву ЄС про встановлення загальних правил рівного ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності. Чи облаштовують робочі місця для осіб із інвалідністю в Україні та як зробити працю для них зручною, з’ясовувало Громадське.

Іван Теліженко, незрячий працівник меблевого підприємства «ЛІЗ»

Іван Теліженко не бачить від народження. Він разом із кількома слабозорими робить меблі на підприємстві «ЛІЗ» обласного громадсько-соціального об’єднання «Асамблея інвалідів Черкащини». Йому допомагають спеціальні пристосування, які полегшують процес виробництва.

«Ми робимо корпусні меблі, дешевий сегмент. Зараз торцюю ДСП, щоб зібрати ящик для комода. На автомат-станок грошей немає. Держава може й дати гроші на нього, але треба буде працевлаштувати ще кілька осіб з інвалідністю. А як їх забезпечити роботою? Порівняно із 2008 роком ми зараз робимо в 5-7 разів менше продукції. Тоді на всіх столах були зайняті роботою, а зараз попиту немає», – розповідає Іван Теліженко.

В Україні на законодавчому рівні закріплено квоту, яку мають виконувати роботодавці при прийомі на роботу людей з інвалідністю. Та українські роботодавці не завжди дотримуються цієї квоти. Це свідчить про те, що закон, який покликаний дбати про забезпечення громадян з інвалідністю правом на працю, насправді не завжди виконується.

Валентина Литвинович, начальник управління соціальних гарантій та персоніфікованого обліку департаменту соціальної політики Черкаської міської ради

«Якщо це підприємство, де працюють від 8 до 25 осіб, то там обов’язково мусить працювати одна особа з інвалідністю. Якщо більше 25 працівників, то на роботу повинні влаштувати 4% осіб з інвалідністю. Будь-яке підприємство може звернутися до Фонду соціального захисту інвалідів, щоб отримати кошти на створення робочого місця для особи з інвалідністю», – пояснює начальниця управління соціальних гарантій та персоніфікованого обліку департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Валентина Литвинович.

За півріччя обласна служба зайнятості працевлаштувала 400 безробітних з інвалідністю. Більшість із них – мають другу та третю групи. Вони працюють в сільському господарстві, переробній промисловості, торгівлі, охороні здоров’я та державному управлінні.

Директор Черкаського обласного центру зайнятості Дендемарченко Григорій

«10 осіб отримали допомогу по безробіттю одноразово на розвиток підприємницької діяльності. Якщо говорити про сфери, то вони різноманітні: це і перевезення людей та вантажів, хтось відкрив свій масажний та стоматологічний кабінет, хтось бюро надання стоматологічних послуг. Для нас наявність інвалідності – не показник, головне – це протипоказання у медичному висновку соціальної експертизи. Наприклад, рекомендації щодо кількості робочих годин або стоячої чи сидячої роботи. З урахуванням цього ми і шукаємо роботу», – каже директор Черкаського обласного центру зайнятості Григорій Дендемарченко.

Керівниця ГО Центр «Соціальна дія», співголова Коаліції з протидії дискримінації в Україн Ірина Федорович

«Директива є частиною угоди України про Асоціацію з ЄС, і в ній йдеться про заборону дискримінувати працівників за різними ознаками, зокрема і за інвалідністю. Спеціально для людей з інвалідністю в цій директиві є термін «розумне пристосування». Це обов’язок працедавців прилаштовуватися до людини з інвалідністю, створювати для неї такі робочі умови, які дадуть можливість такій людині виконувати роботу на рівні з іншими і почуватися комфортно. Проте імплементувати цю директиву в українське законодавство вже не потрібно, бо закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю» вже містить термін «розумне пристосування». І на всі сфери суспільного життя вже покладено обов’язок пристосовуватися», – пояснює керівниця ГО Центр «Соціальна дія», співголова Коаліції з протидії дискримінації в Україні Ірина Федорович.

«Розумне пристосування» означає, що роботодавець повинен надати особі з інвалідністю можливість отримати роботу, працювати або отримувати підвищення по службі, навчатися. Також роботодавці повинні облаштувати робочі місця для таких людей – надати спеціальне приміщення та обладнання.

«Це може бути спеціальне комп’ютерне обладнання, можна переставити столи в кабінеті, щоб було зручно рухатися, залежно від мобільності працівника. Це може бути перенесення робочого місця з другого на перший поверх, якщо не можливо встановити ліфт», – додає Ірина Федорович.

Віталій Теліженко, керівник підприємства «ЛІЗ»

Керівник підприємства «ЛІЗ» Віталій Теліженко за фахом математик-програміст, але через поганий зір працювати за монітором не може.

«Ми намагаємося дати можливість працювати людям з інвалідністю. Але дуже важко працювати на ринку меблів у Черкасах. Зараз продумаємо стратегію, як збільшити обсяги замовлення, щоб створити нові робочі місця, запустити конвеєрний процес і так розвивати соціальну сферу», – розповідає керівник підприємства «ЛІЗ» Віталій Теліженко.

Експертка Ірина Федорович каже, що на практиці пристосування робочого місця для осіб із інвалідністю майже не діє в Україні.

«У нас є закон України «Про зайнятість населення», у якому йдеться про те, що у роботодавці зобов’язані використовувати розумне пристосування. У нас є квота: роботодавці повинні наймати не менше 3% людей з інвалідністю, залежно від кількості працівників. Але з іншого боку у нас немає органу, який би слідкував за дотриманням законодавства. Якщо роботодавець не може знайти людину з інвалідністю на ту чи ту посаду, максимум, що йому загрожує – це штраф», – пояснила вона.

Лише торік у країнах ЄС на ринку праці були задіяні 57% людей з інвалідністю. В таких країнах, як США, Канада, Великобританія, країнах Скандинавії, немає системи квот для людей з інвалідністю, але в той же час там вимагають від роботодавців позитивного ставлення до прийому на роботу людей з інвалідністю. А оснащенню робочих місць під їх потреби приділяють особливе значення. Роботодавцям компенсують витрати на переобладнання та надають різноманітні пільги та субсидії.

Віталій Середенко

Черкащанин Віталій Середенко пересувається на візку. За фахом він правознавець. Нещодавно Віталій вийшов із декретної відпустки і почав шукати роботу.

«Протягом п’яти місяців я шукаю роботу, але досі нічого не знайшов. Ті компанії, які б могли мені запропонувати гідну зарплату та комфортні умови, не хочуть витрачати ресурси на облаштування робочого місця. Їм легше взяти людину, для якої не потрібно нічого підлаштовувати. І я вважаю, що недолік у роботі держави в тому, що вона не хоче співфінансувати облаштування робочого місця хоча б у якомусь відсотку», – каже Віталій Середенко. 

Одна з перепон, яка заважає існувати «розумному пристосуванню» в Україні повноцінно – це поняття надмірного тягаря. Роботодавець не зобов’язаний пристосовувати робоче місце для людини з інвалідністю, якщо це його обтяжує. Він зважає на характер і вартість пристосування, загальну кількість працівників, фінансові ресурси.

«Великі роботодавці насправді не дуже шукають працівників з інвалідністю, і їм простіше сплатити штраф. Бо, по-перше, вони не знають, як працевлаштовувати людей з інвалідністю (не вистачає роз’яснень від Державної служби зайнятості), по-друге – вони не розуміють, що таке «розумне пристосування». Сама концепція «розумного пристосування» говорить про те, що, з одного боку роботодавець зобов’язаний пристосуватися. А з іншого боку, цей тягар, який покладається на нього, держава не компенсує. І він не має бути надмірним. І як розуміти, що таке «надмірно»? Поставити пандус – це «надмірно» чи ні? Інвалідність є різна, і потреби – різні. По-третє, працедавці говорять, що люди з інвалідністю неконкурентноспроможні на ринку праці», – пояснює Ірина Федорович.

На відміну від США чи Канади, звідки прийшла концепція «розумного пристосування», в Україні не розробили стандарти і рекомендації, які чітко визначають поняття надмірності. Доки їх не буде прописано в українських законах, повноцінно «розумне пристосування» працювати не зможе, відзначає експертка Ірина Федорович:

«Не використовувати «розумне пристосування» – це дискримінація. За цим повинен здійснювати нагляд Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Також є уповноважені щодо людей з інвалідністю на рівні Кабміну і Президента. Але все це не каральні органи, вони просто спостерігають за законодавством. Вони можуть лише рекомендувати. До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини можна скаржитися. Наприклад, якщо людину з інвалідністю не беруть на роботу, а вона розуміє, що кваліфікація відповідає посаді. Але на працедавця накласти санкції не можна. Механізму, коли когось покарають чи випишуть штраф, немає».

Не всі люди з інвалідністю потребують пристосування робочого місця, і не всі заходи розумного пристосування потребують надмірних витрат чи зусиль від роботодавців. На думку експертів, вирішити проблему «розумного пристосування» можна об’єднавши зусилля роботодавців та неурядових організацій. Спільно вони можуть залучати на це кошти, аби пристосування не стало тягарем.