На районі. Випуск 6. Кривалівка

Шоста серія проекту «На районі» про найстаріший робітничий квартал Черкас – Кривалівку. Тут ви побачите історію ринку Сєдова, Машбуду, Цукрорафінадного заводу, площі 700-ліття та Черкаського технологічного університету

Колись це була периферія міста, своєрідна робітнича «слобідка» на південно-східній околиці Черкас. Тут розташовані найстаріші черкаські заводи – Цукровий та Машбуд. Їх побудували ще до приходу радянської влади. Шоста серія проекту «На районі» – про Кривалівку.

Кривалівка – це район Черкас, від вулиці Кривалівська до площі 700-річчя. Колись на цій території був хутір Кривалівка. За найпоширенішою версією, його назва походить від «кривих валів». Мовляв, на цій території раніше були оборонні вали, які захищали наше місто від набігів ворогів.

Кривалівка

Ринок

«Бачте – придбав кіло фруктів на цьому базарі. Я виріс тут поряд, на колишній вулиці Лазурній. Колись тут стояв базар, де можна було купити коней, курей, трошки сіна, а поруч стояла Різдво-Богородична церква. Про неї згадують ще з давніх часів. Ця територія, мабуть, має якусь енергетику – і по сьогодні тут залишається базар. Але, крім самого базару, з іншого боку вулиці раніше було ще кілька навчальних закладів. Тобто оцей маленький начебто кінець міста включав у себе комплекс всього», – каже краєзнавець Сергій Ганницький.

Ринок на Новопречистенській (колишня Сєдова)

Сахарка

Осередком життя на Кривалівці у середині 19 століття став Цукрово-рафінадний завод. Його побудувала в 1854 році родина промисловців Терещенків.

Цукрорафінадний завод

«Завод постав на околиці, за містом. Був такий хутір Кривалівка, зараз на його території вже місто. На заводі працювало понад три тисячі робітників – містяни, заробітчани з різних куточків України. Можна вважати, що завод був одним із перших великих промислових підприємств. До появи «великої хімії», тобто до будівництва хімічних підприємств, цукрорафінадний завод разом з машинобудівним був містоутворюючим підприємством. Це мікрорайон великий, багато людей тут десятки років працювало і пов’язало своє життя з цукрорафінадним виробництвом. Коли в ті часи їздив залізницею, то було приємно чай пити з нашим цукром навіть далеко від Черкащини», – розповідає історик Василь Мельниченко.

Працівники Цукрорафінадного заводу у 1926 році

«Прийшов я на цукроварню у 1975, а на зміну вийшов у перший день 1976 року. Завод будував квартири. Ось цей будинок побудував цукрорафінадний завод», – каже колишній працівник цукрорафінадного заводу Віктор.

«Ми виробляли 4 види цукру: ресторанний, рафінад, цукор-пісок у кілограмових пачках і цукор в мішках. Відправляли в Казахстан, Узбекистан, Росію, Грузію, Арменію, в Азію більше всього. На заводі працювало 900 людей, великий завод був і були робочі місця», – додає Лідія.

Сучасний вигляд заводу

Завод закрили наприкінці 90-х років через нерентабельність. Зараз його приміщення віддали під офіси та різні дрібні виробництва. Про колись потужний завод нагадують лише аварійні фасади декількох старих цехів.

Машбуд

На цукрорафінадному заводі працював механік Іван Гроссе. У 1908 році він збудував невелику майстерню з виготовлення простих сільськогосподарських знарядь – плугів і рал. А вже через якісь два десятиліття цю майстерню перетворять на завод імені Петровського, в народі – Машбуд. У майстерні колишнього Машбуду зустрічаємо Бориса Казанцева, він – один з найстаріших працівників заводу. Майже 60 років він пропрацював тут слюсарем.

Борис Казанцев у цехах колишнього Машбуду

«Виготовляли просту продукцію, лише посудомийні машини. Пізніше завод розвивався і ми почали робити складне обладнання для підприємств легкої промисловості. Коли Радянський Союз розпався, попит на нашу продукцію зник. Я прийшов працювати на цей завод в 1958 році, у липні вже 60 років виповнилося. Цьому я присвятив все своє життя», – каже слюсар Борис Казанцев.

Продукція Машбуду

А через століття Машбуд приватизували, частину приміщень перетворили на торговельний центр, частину – на цехи заводу «Темп». Останній нині виготовляє металеві конструкції, дитячі та спортивні майданчики.

«Я прийшла на цей завод у 1986 році. Завод імені Петровського зберіг машинобудівне спрямування і виробляв обладнання для молочної, м’ясопереробної та лікеро-горілчаної промисловості. Наше обладнання стояло майже на всіх підприємствах молочної промисловості СРСР. В Америку відправляли автомати для виготовлення пельменів. Навіть на кораблях стояли наші посудомийні машинки, тому що вони унікальні – з чистої харчової «нержавійки», на неї не було корозії, машини дуже хороші», – каже голова наглядової ради ПАТ «ТЕМП» Ніна Набокіна.

Продукція Машбуду

Університет

Коли в середині минулого століття Черкаси стали обласним центром, його почали перетворювати на промислову зону, будувати заводи, а також житлові будинки для працівників. Виник попит на технічних спеціалістів. У 1960 році у Черкасах з’явився новий виш – Інженерно-технологічний інститут (ЧІТІ).

Новий корпус ЧДТУ

«Наш університет заснований у 1960 році як загальнотехнічний факультет. Перший корпус у нас був у невеликій будівлі біля ЧНУ, де зараз знаходиться наукова бібліотека. А вже новий корпус був побудований у 1983 році. У першу чергу керівництво поставило питання, який факультет відкривати. Вирішили, що будівельний. Бо в той час люди отримували безкоштовне житло і потрібно було зводити будинки. За рахунок АЗОТу, наприклад, будували новий корпус і завод мав право направляти своїх студентів до нас на навчання, взаємовигідно було», – каже керівник музею ЧДТУ Микола Бушин.

Перший корпус ЧІТІ

Площа 700-річчя

На початку 80-х у Черкасах починають будувати культурні об’єкти, площі та парки – місто готується до святкування 700-річчя. Головним подарунком місту стала відновлена площа біля будинку культури цукровиків, яку назвали площею 700-річчя.

Площа 700-річчя

«1986 року Черкаси відзначали своє 700-річчя. Приводом стала згадка про те, що місто було засноване в 13 столітті. Пізніше всі ці дані науковці спростували, дата була умовною. За чотири роки до цього Київ відзначив своє 1500-ліття і в цьому знайшли великий трудовий стимул. Ця околиця міста біля цукрозаводу була робітничою зоною, тут нічого цікавого не відбувалося і вирішили, що площа в честь цієї славної дати буде саме в цьому місці», – каже краєзнавець Борис Юхно.

Площа 700-річчя у рік відкриття

На площі встановили фонтан і бронзовий пам’ятник руському воїну Бояну. Яке відношення мав цей вигаданий персонаж до 700-річчя Черкас невідомо. Але за останні 30 років ця територія занепала. Часто вона перетворюється на звичайний базар, фонтан стає зеленим, а замість лебедів у ньому плаває сміття.

Сучасний вигляд головної скульптури Бояна

«Безперечно, площа потребує оновлення. Фактично, тільки останні роки місто набирає якогось концептуального вигляду і ми бачимо до чого прагнути. До цього – два десятиліття зависання в просторі і часі з думками, ідеями, на що нам орієнтуватися і на що бути схожими. Тому така «сімсотка» і така площа», – продовжує Борис Юхно.

По суті Кривалівки як єдиного району не існує. Бо черкащани в побуті його так не називають. Є Сєдова, Машбуд, Сахарка і Сімсотка. У кожного з них – своя атмосфера. Але об’єднує їх не просто історія, а особливий домашній затишок. Тут у дворах ще можна зустріти колишніх працівників заводів, які по вечорах збираються грати в забуту гру доміно. А на блошиному ринку біля Толкучки – знайти сотні непотрібних старих речей. Тут добре виховувати дітей та доживати старість, бо тут є спокій, якого зараз багатьом із нас бракує.