У першому випуску програми «На районі» ми розкажемо історію найдавнішого району Черкас – Митниці.
Історія Черкас тісно пов’язана з цим районом. Місто починалося саме з цієї місцевості, яку називали Подолом, Старим містом або Митницею. Наприкінці 50-х років минулого століття ця частина міста була повністю затоплена водами Кременчуцького водосховища. У першому випуску програми «На районі» розповідається про історію черкаської Митниці.
Походження назви
Існує кілька версій походження назви «Митниця». Згідно з однією з них, тут у козацькі часи збирали мито з купців, які подорожували до Києва або переправлялися з лівого берега Дніпра. Інша версія стверджує, що назва походить від річки Митниця, яка витікала з верхньої частини Черкас і проходила через весь район. За третьою версією, назва пов’язана зі словами «мити» та «намивати», оскільки стару Митницю часто затоплювала повінь, а сучасна була буквально «намита».
Стара Митниця
У першій половині 20-го століття Митниця була промисловим центром Черкас, де працювали Фанерна та Тютюнова фабрики, завод цвяхів, лісопилка та судоремонтний завод. Тут були школи, магазини, і навіть проходила залізниця, яка сполучала промислові будівлі з іншими частинами країни. Стара Митниця часто страждала від повені – явища, незнайомого сучасним черкащанам.
«Нашим найбільшим лихом на Митниці була повінь. Це було страшне видовище. Дніпро піднімався на 5-6 метрів, затоплюючи все. Мій брат мав одномісний човен і плавав між кущами смородини», – розповідає житель старої Митниці, краєзнавець Василь Страшевич.
«Митниця була низько розташована. Коли піднімалася вода, то в погребах вода також піднімалась, і бочки з закваскою плавали. Нижня вулиця, тепер відома як Гагаріна, раніше називалася Шолома Алейхема. Були ще вулиці: Шолом Алейхема, Берегова, Лугова, Харківська, шосе Молотова. Вони не були заасфальтовані, скрізь ріс спориш. По вулицях бігали кози, кури, качки, собаки, як у селі», – згадує житель старої Митниці Анатолій Білокур.
Переселення
Наприкінці 50-х років радянська влада почала споруджувати Кременчуцьке водосховище. Стара Митниця з усіма магазинами, підприємствами та житловими будинками мала бути перенесена нагору. Більше 30 тисяч жителів старої Митниці переселили до районів вулиці Зелена – від теперішньої Надпільної до Хімселища. На той час ці райони були ще полями. Переселенцям держава виділяла три сотки землі та дерев’яну хату, яку називали «фінкою».
«Вулиці були розмічені кілками і шнурками, і ми знали, що тут буде вулиця. Тим людям, які не могли самостійно будуватися, держава надавала фінські будинки взамін їхнього житла на Митниці. Каркас будинку був дерев’яним, обшитий дошками, з матами з очерету всередині. Я один з небагатьох, хто залишився з Митниці. Тут майже нікого не залишилось. По Черкасах нас залишилося лише десятеро», – каже Анатолій Білокур.
«У 54 році ми вже знали, що буде водосховище, нас попередили: “Товариші, займайтеся переселенням своїх домівок у новий район”. Ми в цей час добудували у себе дві кімнати до батьківської хати. Батько повернувся з війни, і ми це збудували. Було важко, тільки закінчили, почали жити, і раптом треба було переселятися», – згадує Василь Страшевич.
«Черкаська Венеція»
З 60-х років Черкаси почали швидко розвиватися, з’являлися нові підприємства, і до міста прибувало багато людей, які потребували житла. У 1968 році Держбуд УРСР прийняв постанову про забудову Нової Митниці. Те, що 10 років тому затопили, радянська влада вирішила знову перетворити на сушу і забудувати. Протягом майже 20 років архітектори проектували «Черкаську Венецію» – тут мали з’явитися два масиви з багатоповерхівками, а на островах – спортивно-розважальні комплекси.
«Потрібно було житло, і на це надавалися гроші. А спорт був супутнім. Намив островів забезпечував території для культурних та спортивних потреб, для розміщення сучасних спортивних споруд для водних видів спорту, організації гідропарку, зон відпочинку. Все це мало бути продовженням вулиці Козацької, з’єднуючись зі старою частиною міста в районі Казбету», – каже архітектор Микола Упир.
Плани архітекторів «Черкаської Венеції» не були реалізовані – намивати нові території було дорого, тому на Новій Митниці збудували лише два житлових масиви – Митниця-1 та Митниця-2. Ідеї будівництва спортивних і розважальних закладів на масивах Митниця-3 і Митниця-4 залишилися лише у вигляді шматків намитих островів: коса навпроти сучасного пляжу «Живчик» та острів Чаїний – там мала будуватися Митниця-4.
«Вулиця Козацька мала продовжуватися на той перспективний острів, намив якого вже розпочався. Було кілька проектів: розміщення житлового масиву Митниця-3 або гідропарку зі спортивними спорудами, палацами спорту, парками, скверами, дитячими майданчиками», – розповідає Микола Упир.
Перший будинок на вулиці Припортова, 46 був збудований на новій Митниці у 1983 році.
Від старої Митниці сьогодні залишилися лише кілька будівель біля Долини Троянд та Замкового узвозу, а також вулиця Гагаріна. До 1961 року вона називалася Шолом Алейхема – на честь єврейського письменника, який жив в Україні.
За останні сто років Митниця дуже змінилася. Заводи зникли, приватні будинки затопило водами Кременчуцького водосховища, з’явилися багатоповерхівки, школи, магазини. Але головна принада цієї місцевості – пляжі та неймовірні краєвиди на Дніпро – залишилися.