21-річна Інна Романій розповіла про свій досвід виживання та адаптації під час двомісячного карантину.
Інну та інших студентів ізолювали від світу, зачинивши у гуртожитку. Дівчина вже третій місяць носить захисну маску і зізнається, що це важко витримати. Вона радіє, що люди поступово повертаються на роботу і місто починає оживати. Черкащанка Інна Романій поділилася, як змінилося життя в Китаї з початком епідемії.
Інна родом із Чорнобаю. З вересня 2019 року вона вивчає лінгвістику в Університеті науки і техніки Цзянсу і живе в гуртожитку в місті Чженьцзян. Про коронавірус їй та іншим студентам повідомили наприкінці січня.
Від звичайного повідомлення до смертної кари
Спочатку це було звичайне повідомлення: залишайтеся вдома і уникайте людних місць. Потім закрили всі громадські заклади, де завжди багато людей. Окрім магазинів, барів та торговельних центрів, зупинили міжміське сполучення, автобуси перестали ходити, але потяги продовжували працювати, окрім Уханя. Жителів Уханя повністю ізолювали.
Тролейбуси не відмінили, але вони рідко курсували. У тролейбусах перевіряли температуру і записували дані пасажирів.
У ліфтах були зубочистки або серветки для натискання кнопок без контакту з пальцями. Ліфти щоденно дезінфікували.
Коли прийняли закон про смертну кару для тих, хто приховує симптоми інфекції, кількість інфікованих різко зросла.
В гуртожитку
До 29 січня сформували списки мешканців гуртожитку. Було близько ста людей, яких зачинили для запобігання зараженню. Здавалось, ніби нас відокремили від світу. Волонтери раз у три-чотири дні ходили за продуктами. Але багатьом це не подобалось, і студенти намагалися втекти до магазину через паркани. Тих, кого ловили, карали доганою або позбавляли стипендії. В інших вузах відчисляли.
Відомо, що зловили двох пакистанців, які перелазили через паркан вдень.
Життя у гуртожитку
Жити у замкненому просторі складно, але карантин зближує. Ми слідкували за картою поширення вірусу, спокійно ставилися до ситуації і жартували, щоб полегшити атмосферу. Паніки не було, більше панікували за кордоном. Часто збиралися на вечері або дивилися фільми. Разом було веселіше.
Карантин складний психологічно, але з’являється час для відкладених справ: вивчення мов чи SMM курсів, читання.
Деякі не витримували. Іноземцям дозволяли їхати додому. Потрібно було повідомити керівника і пред’явити білет. Ті, хто не хотів повертатися додому, втікали. Так вчинило 30 студентів.
Поїздка до іншого міста
Бабусі нервували і радили повернутися додому. Батьки і друзі реагували спокійніше. Я поїхала до Нантонга, за 170 км від Чженьцзяня.
Орендувала квартиру. За мною стежила охорона, спостерігаючи, де я живу.
З 17 лютого почалося дистанційне навчання. В Нантонзі карантин був простішим, можна було виходити до магазину або в парк раз у три дні.
Проблеми з масками
Виходити можна було лише в масці, але їх було важко знайти. В університеті їх не видавали, в аптеках говорили, що немає. В Нантонзі я теж постійно шукала маски.
Одного разу, в аптеці мені сказали, що масок немає, але я побачила, як китаянка купує три упаковки. Маски продавали лише китайцям. Але мені вдалося купити маску, наполегливо пояснивши, що вона конче необхідна.
Перед входом у супермаркет міряли температуру і запитували про самопочуття. На деякий час ввели qr-коди здоров’я, які були пропусками у магазини, але їх не могли отримати іноземці.
Тому я замовляла їжу додому. Доставляли продукти до посту охорони біля будинку.
Покращення ситуації
Карантин у Нантонзі закінчився. Пропуск до супермаркетів спростили, температуру не міряють, доставку приносять до квартири.
Багато людей ходять без масок. Я ще вдягаю маску, коли виходжу з дому, але знімаю, якщо поблизу немає людей. Місто оживає, люди повертаються на роботу. Радію, коли бачу відкритий «Макдональдс» чи «Старбакс».
З 30 березня у провінції Цзянсу обіцяють відкрити всі школи і вузи. Мій університет відкриється 13 квітня. Сподіваюся, навчання продовжуватиметься дистанційно. Китайські кордони досі закриті, і іноземці не можуть повернутися до навчання.
Студенти у гуртожитку сидять більше двох місяців. Зараз випускають на територію університету під підпис на півтори години, обов’язково в масці. В банк пускають лише на пів години, з дозволом. Контроль за пересуванням посилили.
Вважаю, що жорстоко тримати студентів у таких умовах. Як і багатьом іноземцям, мені важко прийняти суворі заходи китайської влади, але доводиться підкорятися. Ці заходи можуть не подобатися, але вони ефективні.