Кривалівка Шоста серія проекту «На районі» присвячена найстарішому робітничому кварталу Черкас – Кривалівці. У ній ви дізнаєтеся історію ринку Сєдова, Машбуду, Цукрорафінадного заводу, площі 700-річчя та Черкаського технологічного університету.
Колись це була окраїна міста, робітнича «слобідка» на південно-східній околиці Черкас. Тут розташовані найстаріші черкаські заводи – Цукровий та Машбуд. Вони були побудовані ще до приходу радянської влади. Шоста серія проекту «На районі» – про Кривалівку.
Кривалівка охоплює територію від вулиці Кривалівської до площі 700-річчя. На цій землі колись існував хутір Кривалівка. Найпоширеніша версія назви походить від «кривих валів», оскільки тут колись знаходилися оборонні укріплення, що захищали місто від ворогів.
Кривалівка
Ринок
“Придбав кіло фруктів на цьому ринку. Виріс тут поряд, на колишній вулиці Лазурній. Колись тут був базар, де можна було купити коней, курей, трохи сіна, а поруч стояла Різдво-Богородична церква. Про неї згадують ще з давніх часів. Ця територія, мабуть, має якусь енергетику – і донині тут залишається базар. Окрім самого ринку, з іншого боку вулиці раніше було ще кілька навчальних закладів. Цей кінець міста включав у себе комплекс усього,” – розповідає краєзнавець Сергій Ганницький.
Ринок на Новопречистенській (колишня Сєдова)
Сахарка
Осередком життя на Кривалівці в середині 19 століття став Цукрово-рафінадний завод. Його побудувала в 1854 році родина промисловців Терещенків.
“Завод постав на околиці, за містом. Був хутір Кривалівка, зараз це частина міста. На заводі працювало понад три тисячі робітників – містяни, заробітчани з різних куточків України. Завод був одним із перших великих промислових підприємств. До появи «великої хімії», цукрорафінадний завод разом з машинобудівним був містоутворюючим підприємством. Мікрорайон великий, багато людей тут десятки років працювало і пов’язало своє життя з цукрорафінадним виробництвом. Було приємно пити чай з нашим цукром навіть далеко від Черкащини,” – розповідає історик Василь Мельниченко.
Працівники Цукрорафінадного заводу у 1926 році
“Прийшов на цукроварню у 1975, а на зміну вийшов у перший день 1976 року. Завод будував квартири. Ось цей будинок побудував цукрорафінадний завод,” – розповідає колишній працівник Віктор.
“Ми виробляли 4 види цукру: ресторанний, рафінад, цукор-пісок у кілограмових пачках і цукор в мішках. Відправляли до Казахстану, Узбекистану, Росії, Грузії, Арменії, в Азію. На заводі працювало 900 людей,” – додає Лідія.
Сучасний вигляд заводу
Завод закрили наприкінці 90-х років через нерентабельність. Зараз його приміщення віддані під офіси та дрібні виробництва. Про колись потужний завод нагадують лише аварійні фасади кількох старих цехів.
Машбуд
На цукрорафінадному заводі працював механік Іван Гроссе. У 1908 році він заснував невелику майстерню з виготовлення простих сільськогосподарських знарядь. Через два десятиліття цю майстерню перетворили на завод імені Петровського, відомий як Машбуд. У цехах колишнього Машбуду зустрічаємо Бориса Казанцева, одного з найстаріших працівників заводу. Він пропрацював тут майже 60 років.
“Виготовляли просту продукцію, тільки посудомийні машини. Згодом завод розвивався і почали робити складне обладнання для легкої промисловості. Після розпаду СРСР попит на нашу продукцію зник. Я прийшов на завод у 1958 році, у липні вже 60 років виповнилося,” – каже Борис Казанцев.
Продукція Машбуду
Через століття Машбуд приватизували, частину приміщень перетворили на торговельний центр, інші – на цехи заводу «Темп». Нині «Темп» виготовляє металеві конструкції, дитячі та спортивні майданчики.
“Я прийшла на цей завод у 1986 році. Завод імені Петровського зберіг машинобудівне спрямування і виробляв обладнання для молочної, м’ясопереробної та лікеро-горілчаної промисловості. Наше обладнання стояло майже на всіх підприємствах молочної промисловості СРСР. В Америку відправляли автомати для виготовлення пельменів. Навіть на кораблях стояли наші посудомийні машинки,” – розповідає голова наглядової ради ПАТ «ТЕМП» Ніна Набокіна.
Університет
У середині минулого століття, коли Черкаси стали обласним центром, почали будувати заводи та житлові будинки для працівників. Виник попит на технічних спеціалістів. У 1960 році у Черкасах заснували новий виш – Інженерно-технологічний інститут (ЧІТІ).
“Наш університет заснований у 1960 році як загальнотехнічний факультет. Перший корпус був у невеликій будівлі біля ЧНУ, де зараз знаходиться наукова бібліотека. Новий корпус побудували у 1983 році. Керівництво вирішило відкрити будівельний факультет, оскільки тоді потрібно було зводити житлові будинки. Завод АЗОТ фінансував будівництво нового корпусу і направляв своїх студентів на навчання,” – розповідає керівник музею ЧДТУ Микола Бушин.
Перший корпус ЧІТІ
Площа 700-річчя
На початку 80-х років у Черкасах почали будувати культурні об’єкти, площі та парки – місто готувалося до святкування 700-річчя. Головним подарунком місту стала відновлена площа біля будинку культури цукровиків, яку назвали площею 700-річчя.
Площа 700-річчя
“1986 року Черкаси відзначали своє 700-річчя. Приводом стала згадка про заснування міста в 13 столітті. Пізніше науковці спростували ці дані. За чотири роки до цього Київ відзначив своє 1500-ліття і це стало великим трудовим стимулом. Ця околиця міста біля цукрозаводу була робітничою зоною, тут нічого цікавого не відбувалося. Вирішили, що площа буде в цьому місці,” – каже краєзнавець Борис Юхно.
Площа 700-річчя у рік відкриття
На площі встановили фонтан і бронзовий пам’ятник руському воїну Бояну. Яке відношення мав цей вигаданий персонаж до 700-р
іччя Черкас невідомо. Але за останні 30 років ця територія занепала. Часто вона перетворюється на звичайний базар, фонтан зеленіє, а замість лебедів у ньому плаває сміття.
Сучасний вигляд головної скульптури Бояна
“Площа потребує оновлення. Лише останні роки місто набуває концептуального вигляду. До цього – два десятиліття зависання в просторі і часі з думками та ідеями про орієнтири. Тому така «сімсотка» і така площа,” – продовжує Борис Юхно.
Фактично Кривалівка як єдиний район не існує, бо черкащани його так не називають. Є Сєдова, Машбуд, Сахарка і Сімсотка. У кожного з них – своя атмосфера. Але їх об’єднує не лише історія, а й особливий домашній затишок. Тут у дворах ще можна зустріти колишніх працівників заводів, які вечорами збираються грати в доміно. На блошиному ринку біля Толкучки можна знайти багато старих речей. Це чудове місце для виховання дітей та спокійного життя, якого багатьом із нас бракує.