Анна Тарапата — 14-кратна чемпіонка України з тхеквондо.
У серпні 2014 року Анна разом із чоловіком і маленькою дитиною переїхала з Донецька до Черкас. На новому місці Анна знайшла нових друзів і відкрила нову себе. Понад рік тому вона започаткувала проект «Шлях до нової себе». Анна допомагає жінкам долати складні життєві обставини, навчаючи їх захищати себе, бути сильними й незалежними.
Наші журналісти поспілкувалися з Анною про її життя в Черкасах.
– Анно, розкажи, коли і чому ти переїхала з Донецька?
– Я переїхала до Черкас через війну в серпні 2014 року. Ми переїхали, бо почали бомбити аеропорт. Разом з родиною — маленькою дитиною і чоловіком — ми вирушили в бік Києва, ближче до центру України, і спершу зупинилися на морі, щоб перечекати ситуацію. Потім переїхали до Маріуполя, де прожили півтора місяці. Коли почали бомбити Волноваху, ми вирішили не ризикувати і поїхали далі.
Зупинилися в Черкасах, бо тут були наші друзі. Думали об’єднатися і разом вирішити подальші плани. Черкаси нас поглинули.
– Які твої перші враження від Черкас?
– Спочатку місто мені не сподобалося. Це була осінь, я не бачила ні пляжів, ні зелені, ні молоді, ні міських активностей, ні нічного життя, як у Донецьку. Тут все за графіком. В певний момент місто затихає, немає транспорту, людей. Але з часом я звикла і зараз люблю Черкаси.
– Що тобі подобається в Черкасах?
– Тут є пляжі, набережна, Дніпро, соснові ліси. Місто компактне, що дуже зручно для мене, адже я виховую доньку сама і намагаюся поєднувати роботу, кар’єру і роль мами. Тут все поруч, немає заторів, що робить життя продуктивнішим.
– Чим ти займалася в Донецьку?
– Я займаюся спортом з 11 років, і це була моя основна діяльність. З 2006 року я була секретарем Донецької обласної спілки олімпійського тхеквондо, проводила змагання, семінари, атестації. Намагаюся робити те ж саме тут, об’єднувати людей і стимулювати їх до активного життя.
– Чому саме тхеквондо?
– Для мене це було неочікувано. У дитинстві я займалася музикою, танцями, але згодом перейшла на тхеквондо. Мій батько заохочував мене займатися спортом, а мама казала, що це відкриє мені багато нових знайомств і можливостей.
– Чому ти віддала свою доньку на гімнастику?
– Ще до вагітності я думала про майбутнє дитини. Вважаю, що спортивна гімнастика є ідеальним видом спорту для розвитку гнучкості і пластики. Можливо, пізніше я віддам її на тхеквондо, але поки вона бачить у мені лише маму, а не тренера.
– Як війна вплинула на тебе?
– Війна зробила мене більш зібраною. Переїзд став стимулом для переосмислення життя. Я зрозуміла, що не роблю те, що хочу. Це стало причиною розлучення з чоловіком. Зараз я живу з донькою і не шкодую про це. У мене нові друзі, нові можливості.
– Чи хотіла б ти повернутися в Донецьк?
– Не раніше, ніж через 7 років, Донецьк може повернутися до колишнього стану. Я хотіла б побачити свої улюблені місця і зустрітися з друзями, які не можуть виїхати з окупованої території. Але я не прив’язана до місць, речей, для мене важливі люди.
– Як виник проект «Шлях до нової себе»?
– У Черкасах є об’єднання переселенців зі сходу. Ми збиралися щоп’ятниці, обговорювали проблеми з роботою і житлом. Проект «Шлях до нової себе» народився з потреби допомагати жінкам, які постраждали від насилля або стресових ситуацій. Спочатку це були тренування і психологічна підтримка, а потім проект розширився.
– Чи доводилося дівчатам використовувати свої нові вміння?
– Так. У березні одну з моїх дівчат намагалися зґвалтувати. Вона змогла захиститися і уникнути гіршого завдяки навичкам, отриманим на тренуваннях.
– Чи вважаєш ти себе успішною жінкою?
– Так. Я досягаю всього, чого хочу, хоча іноді це потребує більше часу, ніж я очікувала.
– Яка у тебе мрія?
– Я мрію виховати хороших спортсменів і знайти зал для тренувань. Також хочу мати повну сім’ю. Але всьому свій час.
Ця програма підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу через International Alert. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Громадське телебачення: Черкаси», і в жодному разі не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.