Випуск 2. Казбет

У другому випуску програми «На районі» дивіться історію одного з найстаріших районів Черкас – самобутнього Казбету

Одна теорія каже, що в цій місцевості селилися кавказці, які будували залізницю. Інша – що тут виділяли землю солдатам, що поверталися з кавказької війни. Ще 200 років тому це була окраїна міста. Друга серія проекту «На районі» присвячена історії черкаського Казбету.

Ринок

Казбет – єдиний район міста, який за останні кількасот років майже не змінився. Тут досі можна блукати лабіринтами кривих вуличок і вузьких узвозів. Куток біля воріт  школи №6 – це все, що залишилося від знаменитого рибного ринку, який упродовж десятиліть був серцем Казбету. Сьогодні на місці старих торговельних рядів стоїть великий супермаркет. 

«Тому ринку вже років 200. Сюди підводи з’їжджалися з усіх сіл. Люди приїздили на галерах, привозили молочні продукти», – пригадує житель Казбету Микола Білашенко.

«Базар був шикарним. Риби тут було стільки, що з інших областей люди приїздили. Черкас не знали, а от Казбет – там є риба. Рибаків тут багато було, човни стояли на березі, їх ніхто не крав. З дому весла взяв, пішов, сів, поплив рибу ловити, потім продавати її», – розповідає жителька району Валентина Воропаєва.

Кримінал

Після війни Казбет став бандитським районом. По-перше, у людей залишилося багато зброї. По-друге, Казбет впирався у Дніпро: в долині річки та на островах можна було легко зникнути від поліції та залягти на дно.

«Де казбетські хлопці, то там щось має бути. Після війни дуже страшне було: і грабували, і вбивали, і крали. Банди були. Зараз змінилося зовсім, стало все інакше, а там таки страшнувато було по Казбету ходить», – каже Микола Білашенко.

«Райони на райони ходили, Казбет на Кривалівку. Ходили, бомбилися. Тому багато молоді тоді побувало в місцях недалеких», – пригадує Валентина Воропаєва.

«Це були серйозні хлопці, які використовували транспорт, нападали на склади, магазини», – розповідає журналіст Володимир Ушанов.

«Коли ми приїхали сюди, Казбет вважався досить криміногенним районом. Траплялось всякого – і викрадали, і були бійки. Ввечері дуже боялися ходити, особливо дівчата», – каже професор ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Онуфрій Білий.

Новий Казбет

На початку вісімдесятих радянська влада почала проектувати на Казбеті житлові квартали зі школами, дитячими садками та скверами. Всю стару забудову – від дитячого парку і до вулиці Університетської – мали знищити, а на її місці збудувати класичний житловий масив з багатоповерхівками. У вулиці Грушевського за планом забудови Казбету була особлива роль – вона мала з’єднати Черкаси з новим житловим масивом на іншій стороні Дніпра. Для цього архітектори хотіли збудувати міст.

«Вулиця Котовського мала бути не то 60, не то 70 метрів шириною, і виходити на міст. І з тої сторони я вже почав розробляти Черкаси-2 (житловий масив – ред.) на 100 тисяч жителів. Порахували цей міст, то виходило, що треба було в Радянському Союзі все зупинити на цілий рік, щоб побудувати його. Така вартість дорога була того моста, що подумали-подумали – та й нічого не зробили», – згадує архітектор-містобудівник Олександр Пекур.

Зруйнувати найстаріший приватний сектор Черкас завадила Перебудова. Від планів нового Казбету залишилися лише дитячий садок «Дюймовочка» і 10-поверховий будинок на вулиці Хрещатик, 130.

Університет

По-справжньому змінити Казбет вдалося не архітекторам, а педагогам. У 1966-му році на місці колишньої церкви збудували новий корпус педагогічного інституту. Місцеві кажуть, що під час будівництва територію обнесли колючим дротом, бо стіни корпусу зводили ув’язнені.

Він називався Черкаський державний педагогічний інститут імені 300-ліття возз’єднання України з Росією». На початку 90-х інститут перейменували на честь Богдана Хмельницького. На місці відомої в районі комунальної бані з’явився ще один корпус. Університет зі своїм студентським містечком став центром Казбету.

Проте, щоб відчути колорит Казбету, треба іти не до університету, а на вулицю Кавказьку. На цій вузькій покрученій вуличці ви знайдете «маленьку Італію» з красивими спусками і найкращими краєвидами на Дніпро.

Казбету присвятили поезію

На Днепровских кручах,

Где сады шумели

Проживали кучно

Бедные евреи.

Узкие проулки,

Ставни и заборы,

Керосин и булки,

Голуби и воры.

Лодки и корыта,

Удочки и сети

И вонючий рыбный

Рынок на Казбете.

В школе Сары,Ани,

Изи, Вили, Мойши…

Были и Иваны,

Но таких не больше.

Помнили площадки

Деревянных лестниц

Первые свиданки

И блатные песни.

Сигареты Прима,

Пять копеек пачка,

Продавал нам Фима

У ворот табачки.

Дым шестидесятых

С табаком и перцем.

Городок Черкассы

Успокоит сердце.

Ілля Ріф