Posted in

Випуск 2. Казбет

У другому випуску програми «На районі» буде розглянута історія одного з найдавніших районів Черкас – самобутнього Казбету.

Згідно з однією з версій, в цій місцевості оселялися кавказці, які будували залізницю. Інша версія стверджує, що тут надавали землі солдатам, які поверталися з кавказької війни. Ще 200 років тому це була окраїна міста. Друга серія проекту «На районі» присвячена історії черкаського Казбету.

Ринок

Казбет – єдиний район міста, який за останні кількасот років майже не змінився. Тут і досі можна поблукати вузькими вуличками та крученими узвозами. На місці біля воріт школи №6 колись розташовувався знаменитий рибний ринок, який десятиліттями був серцем Казбету. Сьогодні там стоїть великий супермаркет.

«Тому ринку вже років 200. Сюди підводи з’їжджалися з усіх сіл. Люди приїздили на галерах, привозили молочні продукти», – пригадує житель Казбету Микола Білашенко.

«Базар був шикарним. Риби тут було стільки, що з інших областей люди приїздили. Черкас не знали, а от Казбет – там є риба. Рибаків тут багато було, човни стояли на березі, їх ніхто не крав. З дому весла взяв, пішов, сів, поплив рибу ловити, потім продавати її», – розповідає жителька району Валентина Воропаєва.

Кримінал

Після війни Казбет став відомий як бандитський район. По-перше, у людей залишилося багато зброї. По-друге, Казбет впирався в Дніпро: у долині річки та на островах можна було легко сховатися від поліції та залягти на дно.

«Де казбетські хлопці, там щось має бути. Після війни було дуже страшно: і грабували, і вбивали, і крали. Банди були. Зараз усе змінилося, стало інакше, а тоді було страшнувато ходити по Казбету», – каже Микола Білашенко.

«Райони на райони ходили, Казбет на Кривалівку. Ходили, бомбилися. Тому багато молоді тоді побувало в місцях недалеких», – пригадує Валентина Воропаєва.

«Це були серйозні хлопці, які використовували транспорт, нападали на склади, магазини», – розповідає журналіст Володимир Ушанов.

«Коли ми приїхали сюди, Казбет вважався досить криміногенним районом. Бували всякі випадки – і викрадали, і були бійки. Ввечері було страшно ходити, особливо дівчатам», – каже професор ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Онуфрій Білий.

Новий Казбет

На початку вісімдесятих радянська влада почала планувати на Казбеті нові житлові квартали зі школами, дитячими садками та скверами. Всю стару забудову від дитячого парку до вулиці Університетської мали знести, а на її місці збудувати сучасний житловий масив із багатоповерхівками. За планом забудови Казбету вулиця Грушевського мала особливе значення – вона мала з’єднати Черкаси з новим житловим масивом на іншій стороні Дніпра. Для цього архітектори планували збудувати міст.

«Вулиця Котовського мала бути не то 60, не то 70 метрів шириною, і виходити на міст. І з того боку я вже почав розробляти Черкаси-2 на 100 тисяч жителів. Порахували цей міст, то виходило, що треба було в Радянському Союзі все зупинити на цілий рік, щоб побудувати його. Така вартість дорога була того моста, що подумали-подумали – та й нічого не зробили», – згадує архітектор-містобудівник Олександр Пекур.

Зруйнувати найстаріший приватний сектор Черкас завадила Перебудова. Від планів нового Казбету залишилися лише дитячий садок «Дюймовочка» і 10-поверховий будинок на вулиці Хрещатик, 130.

Університет

По-справжньому змінити Казбет вдалося не архітекторам, а педагогам. У 1966 році на місці колишньої церкви збудували новий корпус педагогічного інституту. Місцеві кажуть, що під час будівництва територію огородили колючим дротом, бо стіни корпусу зводили ув’язнені.

Він називався Черкаський державний педагогічний інститут імені 300-ліття возз’єднання України з Росією. На початку 90-х інститут перейменували на честь Богдана Хмельницького. На місці відомої в районі комунальної бані з’явився ще один корпус. Університет зі своїм студентським містечком став центром Казбету.

Проте, щоб відчути колорит Казбету, варто піти не до університету, а на вулицю Кавказьку. На цій вузькій звивистій вуличці ви знайдете «маленьку Італію» з гарними спусками і найкращими краєвидами на Дніпро.

Казбету присвятили поезію

На Днепровских кручах,
Где сады шумели
Проживали кучно
Бедные евреи.

Узкие проулки,
Ставни и заборы,
Керосин и булки,
Голуби и воры.

Лодки и корыта,
Удочки и сети
И вонючий рыбный
Рынок на Казбете.

В школе Сары, Ани,
Изи, Вили, Мойши…
Были и Иваны,
Но таких не больше.

Помнили площадки
Деревянных лестниц
Первые свиданки
И блатные песни.

Сигареты Прима,
Пять копеек пачка,
Продавал нам Фима
У ворот табачки.

Дым шестидесятых
С табаком и перцем.
Городок Черкассы
Успокоит сердце.

Ілля Ріф