Ольга Дацько, переселенка з Луганська, допомагає іншим знайти себе.
Її життя змінилося, коли повернутися до рідного Луганська не вдалося, і вона залишилася в Черкасах. Довго шукаючи вихід із душевної кризи після втрати домівки, вона знайшла підтримку в людях та природі Черкас. Тепер Ольга допомагає іншим відновлювати життєві сили.
– Ольго, коли ви залишили Луганськ?
– У квітні 2014 року я поїхала у відрядження до Польщі. На початку травня, коли поверталася, не знайшла квитків до Луганська, тому зупинилася в Черкасах у родичів. Ситуація погіршувалася, і стало небезпечно повертатися. До кінця червня 2014 року колеги-психологи пропонували мені переїзд в інше місто, але через проблеми з житлом я залишилася в Черкасах. Я думала, що це тимчасово, але зрозуміла, що повертатися нема куди. Так і залишилася в Черкасах із тією самою валізою, з якою виїхала у відрядження.
– Які були ваші відчуття в цей час?
– Коли я вирішила залишитися в Черкасах, не було енергії налагоджувати нове життя. Я, як енергійна людина, втратила бажання до активності. Єдине, що я могла, – створити іншу реальність. Почала дивитися серіали, як “Абатство Даунтон”, щоб відволіктися. Це тривало восени 2014-го та взимку 2015-го року.
– Як ви пояснюєте це як психолог?
– Це була інша реальність, в якій не потрібно було думати чи приймати рішення. Це дозволяло накопичувати енергію, як комп’ютер у режимі енергозбереження.
– Що допомогло подолати цей стан?
– Підтримка родичів, атмосфера Черкас і колеги-психологи. Навесні 2015 року я почала працювати в різних проектах. Було створено групу психологічної підтримки “Час і простір для себе”, де я отримала необхідну підтримку.
– Чи легше психологу подолати душевну кризу?
– Ні, психолог – така ж людина. Але психолог знає, що потрібно звертатися за допомогою. Коли в мене з’явилися ознаки стресу, я налякалася, але колеги допомогли мені заспокоїтися. Психолог має теоретичні знання, але вони не рятують від життєвих проблем.
– У чому ви зараз бачите своє покликання?
– Продовжувати свою справу. Хочу залишатися активною, розвиватися, вчитися, допомагати людям.
– Чи хотіли б ви повернутися до Луганська?
– Спочатку я думала, що ніколи туди не повернуся. Зараз не знаю, бо там залишилися спогади і квартира. Але вимушений виїзд змінює відчуття.
– Як ви зараз пов’язані з Черкасами?
– Я тут не народилася, але закінчила школу. Жила в Черкасах і маю тут родичів. Мені подобається бути біля Дніпра, де багато краєвидів.
– Що допомогло відчути єдність із Черкасами?
– Я познайомилася з художницею Вікторією Міловіцькою, яка живе в Мошнах. Природа і атмосфера цього місця дали мені більше сили. З Вікторією ми створили для мене сукню, яка символізує моє нове життя.
– Ви вважаєте себе успішною в Черкасах?
– Я задоволена, що знайшла спосіб відновитися і повернутися до своєї діяльності. Я вдячна місту і людям, які допомогли мені це зробити.
Цей матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу через International Alert. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Громадське телебачення: Черкаси», і в жодному разі не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.