Онука письменника Горліса-Горського переїхала з Лондона до Холодного Яру для створення мистецького центру для молоді
Відро з водою повільно піднімається вгору. Жінка вперше набирає воду з криниці. У Лондоні, де вона жила, так воду вже давно не дістають. Ляля Лісовська нещодавно приїхала в Україну і придбала кілька будинків у селі. Про мальовничу Головківку та її героїчних повстанців писав у своєму відомому романі «Холодний Яр» її дідусь Юрій Горліс-Горський. Ляля вирішила повернутися сюди, щоб відкрити в Холодному Яру мистецький центр для молоді, проводити в селі виставки, майстер-класи та тематичні табори.
Привіт. Я Ляля Горська. Я народилася в Америці і виросла в Лондоні. Дідусь з бабусею були змушені втекти з України під час війни через переслідування Сталіна. Моя мама народилася у таборі для біженців, а згодом вони з бабусею переїхали до Америки.
Я росла як звичайна англійська дівчинка, без зв’язків з діаспорою. Ніколи не відвідувала дитячі табори чи Пласт. Була повністю відірваною від української культури. Вперше дізналася про свого дідуся, коли поїхала до бабусі в Америку.
Мій дід Юрій Горліс-Горський був одним із перших, хто боровся з інформаційною війною в Україні, написавши книгу «Холодний Яр». Вона вийшла у 1935 році, коли українська мова навіть не була законною в Україні. Він ризикував життям, написавши цю книгу, що було дуже важливо для України.
Для мене повернення до України має велике символічне значення, оскільки мій дідусь мріяв не залишати Україну. Він не зміг цього здійснити, бо був убитий, але я змогла. Це символічне повернення моєї родини до України, додому. Тут мав би бути мій дім, тут я мала народитися.
Коли я вперше приїхала до України, то відчула, що все життя жила на чужій планеті. В Англії я почувалася незатишно, відчувала, що люди навколо не мої. Те саме було в Америці. Навіть той факт, що мій батько американець, не давав мені відчуття дому. В Україні я зрозуміла, що ці люди – такі, як я. Їхні усмішки, манера розмови, те, що вони кажуть, були мені близькими. Це дивно, але я розуміла їх без знання мови. Мені також подобається місцева їжа, яка дуже смачна. Ніде немає такої багатої та смачної їжі.
У 2010 році я почала знімати відеощоденник про свої візити до України. Назвала його «Як бути справжнім українцем». Спочатку він називався «Як бути справжньою українською дівчиною», але згодом я змінила назву на «Як бути справжнім українцем». Цей арт-проект триває з 2010 року і буде продовжуватися, доки я не зрозумію, як це – бути українкою.
Я кілька разів була в цьому селі, місцеві жителі проводили мені екскурсії Холодним Яром. Мене привезли сюди тому, що на початку роману мого дідуся згадується Головківка. Тут я залишалася на кілька днів з друзями і дуже полюбила це місце. Воно розташоване на пагорбі, і тут я зустріла багато добрих людей. Вони творчі та зацікавлені в різних громадських, мистецьких і культурних проектах. Для мене це ідеальне місце. Тут також багато хороших будинків з високими стелями, багато з них пусті й потребують відновлення. Я захоплена ідеєю відновлення старих будинків, які приречені на руйнування. Відчуваю, що зберігаю їх і перетворюю на щось нове.
Ще я купила старий дім на початку села, поки що непридатний для життя, але на стадії ремонту. Відразу, як я зайшла до цього будинку, він мені сподобався. «Вау!» – подумала я. Він у самому центрі, де відбуваються найцікавіші події, і я відчуваю себе частиною спільноти. У будинку великі вікна.
Також я придбала сусідній будинок для створення громадського проекту, арт-центру для молоді. Ми плануємо проводити майстер-класи, можливо, арт-табори влітку. Маємо багато ідей і хочемо, щоб вони надходили від місцевих жителів. Це спільні зусилля, тому всі будуть залучені.
Я набираю воду з криниці. В Англії, навіть у сільській місцевості, ми не дістаємо воду з колодязя. Це новий для мене досвід. Колись я викопаю власний колодязь і матиму воду всередині дому, але наразі це те, що я маю робити. Мені це подобається. Не потрібно покладатися на електрику, щоб накачати воду додому.
Було б гарно створити колодязь у центрі села і присвятити його моєму дідусю. Пам’ятники красиві, але щось корисне і утилітарне, що можуть використовувати всі і пам’ятати мого дідуся, було б чудовим.
Вже кілька років ми з матір’ю (Ларисою Лісовською-Янг – ред.) працюємо разом. Вона видає книгу «Холодний Яр» та інші твори мого дідуся. Є ще чотири інші книги. Зараз вона видає шосту – збірку поезій. Коли Юрій був у в’язниці, він написав багато віршів, і зараз ми їх нарешті видаємо. Також ми майже завершили переклад «Холодного Яру» англійською.
Люди часто підходять до мене і кажуть, що вони прочитали «Холодний Яр», і книга змінила їхнє життя. Відчуття таке, що книга описує Україну і людей, які борються за її незалежність, і це знову дуже актуально. Зараз Україна знову намагається утвердити свою ідентичність у світі. Це те, що зробила книга мого дідуся і робить досі, і я хочу поширити це повідомлення, переклавши книгу англійською.
У перших сторінках «Холодного Яру» мій дідусь описує вид із Головківки, коли він їде на коні через Холодний Яр. Це той вид, який ви бачите тут: Медведівська церква, ліси, і, дивлячись звідси в напрямку Буди, деякі пагорби, які він описує. Це місце дуже важливе для мене, воно близьке для мого серця, бо я відчуваю тут дух мого дідуся, українську кров, українську спадщину.
Перебуваючи тут, я пригадую вірш, який написав мій дідусь. Він звучить приблизно так: «Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце». Для