Історія науковця Василя Пахаренка, який користується нещодавно ухваленими нормами правопису вже 30 років
Для декого слова «авдиторія» і «проєкт» можуть звучати дивно. Однак літературознавець Василь Пахаренко говорить так вже понад тридцять років. В одній зі своїх літературознавчих праць він використовує «міт» замість «міф» і називає біблійного морського звіра Левіяфаном, а не Левіафаном. Чому він так говорить і чому нові норми правопису насправді не нові, розповідає сам Василь Пахаренко.
Мова предків
55-річний літературознавець і письменник Василь Пахаренко викладає в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького та досліджує творчість Тараса Шевченка. За його підручниками старшокласники вивчають українську літературу в школах.
«Все своє свідоме наукове і літературне життя я користуюся саме такими нормами. Всі мої книжки написані за цими нормами. Лише в офіційних підручниках я мусив писати так, як вимагав офіційний правопис», – розповідає Василь Пахаренко.
Зміни до правопису, затверджені Кабміном 22 травня, не є чимось дивним. Мовознавці просто повернули частину норм українського правопису 1928 року, який називають «скрипниківським» або «харківським» через те, що його ухвалили в Харкові за тодішнього народного комісара освіти Миколи Скрипника.
Василь Пахаренко вперше ознайомився з цим правописом у 80-х роках минулого століття, коли був студентом. Тоді він вирішив дізнатися, звідки він узявся і чому українці не розмовляють за його нормами.
«Коли я побачив основні норми правопису 1928 року, то зрозумів, що за ними говорила моя баба Пріська 1909 року народження. Вона не навчалася в школі. Тому не школа дала їй цю мову, а суспільство. Вона говорила так, як говорили довкола неї. Інша моя прабаба Химка, 1883 року народження, говорила так само. Вони казали осени, крови, соли, смерти Бог не дає. Вони говорили ирій і иній. Коли я халамиднив, не слухався, вони лаяли мене: азіят ти такий. Чому ж азіат має бути? Азія ж, а не Азіа. Я переконався, що це мова моїх предків. А потім довідався, що цими нормами користувався наш черкащанин Шевченко, галичанин Франко, волинянка Леся Українка, степовик Винниченко», – зазначає пан Василь.
Норми українського правопису були не забуті, а заборонені
Василь Пахаренко пояснює, що правопис 1928 року лише систематизував норми, якими українці користувалися століттями. Однак він проіснував лише чотири роки. У 1933 році радянська влада назвала його націоналістичним і таким, що «покликаний штучно відірвати українську мову від великої братньої російської». Тоді припинили видавати словники, а за п’ять місяців створили новий правопис, що уодноманітнив українську та російську мови. З абетки вилучили букву «ґ» як буржуазно-націоналістичну, а українську наукову термінологію узгодили з російсько-українськими словниками.
«Чому в нас Ґ заборонили? Через те, що в росіян тільки одна форма Г. Якщо так, значить і в нас має бути лише Г. Так само з літерою “и”. У росіян немає жодного слова, яке починається на їхню російську “ы”. Значить, і в нас не має починатися. Чому в них кафедра, а в нас має бути катедра? Норми українського правопису 1928 року просто заборонили. Вони не забуті», – пояснює Василь Пахаренко.
Тоді розстріляли тих, хто укладав «скрипниківський» правопис. Знищили 1649 українських науковців-«націоналістів», здебільшого фахівців з української мови та історії. Сам Скрипник, не чекаючи вироку, вчинив самогубство. Знищили мільйони людей, які говорили цією мовою, а решті не дозволили її використовувати. Український правопис зросійщили. Твори Шевченка та Франка друкували вже за радянським правописом. «Скрипниківський» правопис проіснував до 1939 року на Західній Україні і продовжив існувати завдяки українській діаспорі в Канаді.
«От коли я зрозумів, чому так сталося, тоді полюбив правопис 1928 року і весь час його використовую», – каже Василь Пахаренко.
У сучасної 17-річної дитини немає прабаби Химки, яка розмовляла тією мовою
Але змінити вимову слів психологічно складно, каже професор. Радянський правопис впливав на те, як писати й вимовляти українські слова більше 80 років. Адже досі в основі українського правопису залишився правопис 1933 року. Тому українці сприйняли останні зміни по-різному.
«Більшість людей вважають зараз: навіщо відновлювати застарілі і забуті норми, навіщо ускладнювати мову. А дітей як перевчати, а підручники як передруковувати? І взагалі, де ви таке чули? Ніхто так не говорить. Це не наш правопис. Це галицький або діаспорний. Так говорять ті люди, які просто не обізнані. Це стереотипні помилки. Бо говорили у нас саме так – згідно з останніми змінами українського правопису», – каже Василь Пахаренко.
Він вважає, що нещодавні зміни українського правопису мали ухвалити набагато раніше – хоча б наприкінці 80-х. Коли востаннє його змінювали, відновили літеру «ґ» і кличний відмінок. Зараз призвичаюватися до нових змін буде складніше. У сучасної сімнадцятирічної дитини немає прабаби Химки, яка розмовляла тією мовою. Тому вона вважає, що так ніхто не говорив.
«У 1989 році прийняли трошки перероблений радянський правопис. Побоялися сильно міняти. Не вистачило в науковців і політиків національної свідомости і сміливости. Якби його прийняли хоча б у такій формі, як зараз, то сьогодні ви б у мене інтерв’ю не брали. І не дивувалися, чому можна писати любови, крови, осени. Ви б це добре знали і це було б скрізь надруковано. Ви б самі так говорили, як ваші прадідусі й прабабусі. А тепер це дивно, адже хто так говорить?», – каже Василь Пахаренко.
Вимову слів «кляса», «бльок», «бльокада», «фільольоґія» уже неможливо відновити
Однак не всі норми старого правопису повернули. Мовознавці не стали чіпати використання м’якої Л. Вимову