Попри відсутність зору, Тарас зумів опанувати два музичні інструменти (баян і фортепіано) та отримати дві вищі освіти. Чоловік каже, що навчатися допомагали батьки, вчителі та друзі, які читали йому книжки вголос.
Тарас Крамний – незрячий, має дві вищі освіти, грає на баяні та фортепіано. Працює юрисконсультом у ГО «Надія», яка допомагає інвалідам. Говорить, що умови пересування у місті небезпечні, а для їх покращення потрібно залучати людей з вадами зору.
Тарас Крамний має зрячу дружину, вони разом часто виходять з дому на прогулянки та у справах. Бувають на концертах, виставах у театрі. Чоловік говорить, що люди в Черкасах теж йому допомагають:
«Найчастіше допомога треба, щоб сісти у маршрутку, адже на автобусах немає звукових маяків. Небезпечні також пішохідні переходи. Кілька світлофорів зробили з озвучкою, але переходи тактильною плиткою не виклали, тому де саме перехід – незрячій людині невідомо. У місті, дійсно, починає щось трішки робитися. Але не робіть для нас без нас. Незрячих людей зовсім не залучають до цього, їхня думка нікого не цікавить, як це все зробити так, щоб зручно і комфортно було для незрячої людини».
Орієнтуватися у просторі Тараса навчив батько:
«Він з дитинства привчав мене до самостійності. Він показував мені маршрути, спочатку з дому до магазину, а потім далі й далі. Років у 13 я вперше сам проїхав у тролейбусі. Страшнувато було, але після цього я вже почав їздити сам.
Спеціалізованої літератури зі шрифтом Брайля майже немає. Другу вищу освіту допоміг здобути комп’ютер. Зараз Брайль – це вже атавізм, я ним не користуюся близько 5 років, оскільки все перейшло на електронну основу».
Довгий час не працював, зараз знайшов роботу за спеціальністю. Але для повноцінної роботи в офісі потрібен комп’ютер:
«Це звичайний комп’ютер зі звичайною клавіатурою та монітором. Просто треба встановити програму, яка озвучує всі дії. Поки в організації його немає, тож доводиться працювати вдома».