Коли розпочалася війна на сході України, Настя Рубежанська переїхала з Алчевська до Черкас.
За фахом вона – вчитель китайської мови та літератури. Однак, жодного дня Настя не викладала, адже її справжня пристрасть – їжа. У свої 24 роки вона відкрила власну кав’ярню в Черкасах.
Ми поговорили з Настею про її нове життя та захоплення.
– Настю, розкажи про себе.
– Ми переїхали в 2014 році з Алчевська, коли там уже почалися воєнні дії. У місті ставало небезпечно, і залишатися було безглуздо. Нам було по 20 років, і ми розуміли, що потрібно розвиватися далі. Залишатися вдома було просто неможливо.
– Чому ти обрала саме Черкаси?
– Ми приїхали сюди, тому що тут були родичі. Це дозволило нам швидко почати нове життя – мати дах над головою і почати адаптуватися до нових умов. Морально було дуже важко покинути дім і переїхати. Ми розуміли, що переїжджаємо, ймовірно, назавжди. Черкаси стали місцем, де можна було заспокоїтися й подумати про подальші кроки.
– Що ти вирішила робити після переїзду?
– Спочатку я шукала роботу, обійшла багато закладів харчування. Часто мені відмовляли, бо ніхто не хотів брати переселенців на роботу. Було багато стереотипів і упереджень щодо людей з Донецька і Луганська. Потрапити до кав’ярні «Чашка» було величезним дивом, що на мене звернули увагу і взяли на роботу.
– Чим ти займалася до переїзду?
– Моя професія не пов’язана з готельно-ресторанним бізнесом. Я – вчитель китайської мови та літератури. Але мене завжди цікавило, як працює ресторанна справа. Робота в першому ресторані мені дуже подобалася. Якби не переїзд, я би продовжувала розвиватися в цьому напрямку. Більшість моїх одногрупників працюють у Китаї, викладають англійську або російську. Я, мабуть, єдина з 36 одногрупників, хто не пішов працювати за фахом. Моя справжня пристрасть – це їжа, і тепер це стало моєю професією.
– Розкажи детальніше, як ти захопилася їжею і кавою.
– Останній рік, який я жила вдома, мене почала цікавити кулінарія. Мені подобалося розуміти, що я їм і п’ю. Робота в ресторані цьому сприяла. Я поступово заглиблювалася в цю сферу, читала, дивилася відео, тренувалася вдома. Захоплення кавою прийшло поступово.
– Як з’явилася кав’ярня «Білий кролик»?
– Спочатку ми думали відкрити невеличкий куточок для кави. Планували зробити кав’ярню без їжі, як це робить мережа «ДАБЛБІ». Але в Черкасах такий формат не працює, люди хочуть посидіти, випити кави і з’їсти щось солодке. Тому за тиждень до відкриття ми додали кондитерський цех і почали пропонувати печиво.
– Що означає назва кав’ярні?
– Коли ми обговорювали назву, я пожартувала, що якщо не придумаємо нічого, назву кав’ярню «Осіто» – прізвисько Роми (співзасновник кав’ярні). Потім ми вирішили, що хочемо, щоб кав’ярня була місцем, куди хочеться повертатися. І тут прийшла ідея з Білим Кроликом з книги «Аліса в Країні Див» Льюїса Керрола, який заманював усіх до себе в нору на чай. Це здалося нам чудовою ідеєю.
– Де ви взяли гроші на кав’ярню?
– У Роми є друзі-айтішники, які зацікавилися нашою ідеєю і профінансували нас.
– Чи вважаєш ти себе успішною?
– Відкриття «Білого кролика» в 22 роки – це вже досягнення. Але я розумію, що для подальшого розвитку потрібні гроші, і це мене трохи гнітить. Важливо не боятися реалізовувати свої захоплення. Моє хобі – ресторанний бізнес, і я в ньому розвиваюся. Сподіваюся, що до 40 років буду відомою в ресторанній сфері.
Цей матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу через International Alert. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Громадське телебачення: Черкаси» і не відображає позицію Європейського Союзу.