Анна Молодцова 7 років прожила в екопоселенні біля Дебальцевого.
Коли на сході України розпочалися військові дії, Анна повернулася до рідного міста Сміла в Черкаській області. Вона взялася за організацію дозвілля для дорослих, створивши арт-студію «Поринь у веселку», де навчала охочих виготовляти хендмейд вироби та заробляти на цьому.
Ми поспілкувалися з Анею про її нове життя.
– Аню, розкажи про себе.
– Я народилася у Смілі. Коли мені було 17 років, поїхала до Києва навчатися в інституті. Проте жодного дня за спеціальністю не працювала. Після прочитання книг Володимира Мегре (автор серії книг «Дзвінкі кедри Росії» про життя в гармонії з природою) вирішила жити на природі і переїхала з Києва до Донецької області, щоб там будувати дім.
Коли почалися бойові дії, ми виїхали звідти, залишивши все, і повернулися до Сміли. Я знала, що можна розвиватися будь-де, навіть у найменшому місті. Сміла для мене була завжди близькою, тому повернення сюди не лякало.
– І що ти відчула, коли повернулася?
– За час моєї відсутності Сміла дуже змінилася. Я не знала, які тут розваги та можливості для дозвілля. Виявилося, що в місті немає жодних творчих курсів для дорослих. Для дітей – без проблем, а ось для дорослих немає місць для творчих зібрань. Так виникла ідея створити арт-студію для дорослих. Ми написали проект на грант і виграли його. Минулого року ми створили арт-студію, а цього року її розвиваємо.
– Що це за студія?
– Ми пропонуємо кілька напрямків творчих курсів для жителів міста – навчання хендмейду та заробіток на цьому. Завдяки гранту ці курси були безкоштовними. Багато людей відвідували їх.
– Де ви займаєтесь?
– Смілянська міська бібліотека надала нам приміщення для арт-студії «Поринь у веселку». Тут ми проводимо майстер-класи та навчальні курси з рукоділля. Як сказав один польський тренер: «Бібліотеки, якщо не трансформуються, не виживуть. Ті, хто не розвивається, не виживуть». Наші бібліотеки намагаються змінюватися і ставати майданчиками для спілкування.
– Розкажи про своє захоплення хендмейдом. Як усе почалося?
– Я займаюся хендмейдом кілька років. З дитинства любила рукоділля – вишивала, цікавилася бісером, писала вірші, займалася копірайтингом. Завжди хотіла навчитися малювати, але не склалося. Побачивши декупаж, зрозуміла, що можу створювати красиві речі без уміння малювати. Це стало моєю пристрастю.
– Як переїзд вплинув на твоє заняття хендмейдом?
– Коли ми виїжджали з Донбасу, багато речей залишилися там, включаючи готові вироби та матеріали. Повернувшись до Сміли, у мене не було нічого, але я не могла жити без творчості. Зараз у мене є майстерня, запас матеріалів і готових виробів, які я зібрала з нуля за 3 роки.
– Навіщо тобі навчати інших?
– Самій нецікаво. Хочеться спілкуватися з однодумцями, обмінюватися ідеями. Наше життя – це не тільки гроші й дім, а й спілкування. Створити групу людей з подібними інтересами – це чудово.
– Як змінюються люди після ваших курсів?
– Люди приходять на курси невпевненими, а виходять зовсім іншими – впевненими у своїх силах і можливостях. Вони чують оцінки тренера і розуміють, що можуть досягти багато.
– Яка твоя мрія?
– Хочу придбати електромобіль. Живучи в екопоселенні на Донбасі, я полюбила ідею екологічного життя. Моя творча кар’єра – частина цієї концепції. Електромобіль стане хорошим внеском у цей напрям.
– Вважаєш себе успішною?
– Після переїзду з Донбасу я значно розвинулася як майстриня, підприємиця і викладачка. Засвоїла багато нових знань і продовжую розвиватися. Попереду в мене великі перспективи.
Цей матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу через International Alert. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Громадське телебачення: Черкаси» і не відображає позицію Європейського Союзу.