Скажи «муууу». Як черкащанин записував звуки тварин і став прототипом героя фільму

Історія Дмитра Кравченка з Черкас лягла в основу фільму «Мої думки тихі»

У навушниках і з волохатим мікрофоном двометровий худорлявий хлопець ганяється за тваринами та змушує їх «говорити». Таким бачимо головного героя стрічки «Мої думки тихі» Вадима Ротта. Цю сюжетну лінію режисер фільму Антоніо Лукіч списав із реального життя. Так само кілька років тому записував звуки тварин черкащанин Дмитро Кравченко.


За сюжетом 25-річний Вадим Ротт – звукорежисер. Він «влетів на гроші», щоб полікувати зуби, і тепер потрібно віддавати кредит. Хлопцю вчасно пропонують перспективне замовлення – записати звуки тварин для канадської відеогри «Ноїв ковчег». Особливий бонус – відшукати «рахівського крижня». Тому що ця качка «крякає, як усі качки, але раз на рік вона співає». За цього птаха Вадиму навіть готові запропонувати роботу в Канаді. Виконувати замовлення він їде додому – на Закарпаття. Там його зустрічає мама і вони разом вирушають «полювати» на звуки тварин.

У головних ролях: Андрій Ледаговський, Ірма Вітовська-Ванца.

Бюджет стрічки – понад 9 мільйонів гривень. 8,7 мільйона гривень кінопроєкт трагікомедії отримав від Держкіно.

Перше визнання до «Думок» прийшло на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах у липні 2019-го. Там стрічка отримала Спеціальний приз журі.


Сцени у фільмі «Мої думки тихі» – це реальні історії з життя режисера та всієї команди. Нічого не потрібно вигадувати, а просто все красиво подати, розповідає Дмитро Кравченко. Він був звукооператором на проєкті, написав для фільму музику. А ще зробив хроніку. Ту саму про загадкового рахівського крижня.

«З Антоніо ми познайомилися на зйомках серіалу. Він працював на плейбеку. А я був тоді звукооператором. Так і здружилися. Згодом, коли я працював у його дружини Маргарити, він підходить до мене і каже: «чуєш, мені Ріта розповідала, що ти записував тварин». Я кажу: «так, було». Він мені: «круто, про це треба зняти фільм», – пригадує Дмитро.

Записував звуки тварин черкащанин наприкінці 2016-го. Таке замовлення справді було унікальним. Дмитро розповідає: навіть колеги по цеху дивувалися, бо зазвичай просять почистити фонограму від шумів, написати музику чи зробити саунд-дизайн.

«На сайті для фрілансерів Upwork я знайшов німця. Він теж звукорежисер, створював масштабну бібліотеку звуків і йому потрібні були звуки наших тварин. Мабуть, так було для нього дешевше. Він чітко вказував, яку тварину треба записати і які саме звуки вона має видавати. Просив також і фото кожної тварини. Це було ніби портфоліо», – розповідає Дмитро.

Тварини, яких записував Дмитро

Спочатку черкащанин записував собак у Києві. А потім замовник написав, що потрібні звуки свійських тварин. Тоді Дмитро поїхав на Черкащину. Його батько займається тим, що скуповує продукцію у селян, тож можна було використати зв’язки. Якщо у фільмі герой записує звуки у компанії мами, то Дмитро їздив по селах із батьком.

«Не так просто записати тварину. Якщо ти просто підійдеш до тварини з мікрофоном, то вона буде мовчати. А треба, щоб кінь іржав, корова мукала, свиня хрюкала. І я питав у господарів, як отримати потрібні мені звуки. До кожної тварини був свій підхід. З індиком було смішно. Щоб він ґелґотав, господар давав йому команду «дук-дук-дук». Щоб записати папугу, довелося ганятися за ним по всій квартирі. Потім він заліз під батарею, де втратив свідомість. Дістали, все добре з ним було», – пригадує Дмитро.

Загалом Дмитро записав майже три десятки тварин. Не завжди власники тварин ішли на контакт, пригадує черкащанин. Половина відмовлялася. Певно, боялися підступу, а для когось це справді було дивно: «це ж дічь якась – тварину мою записувати».

«Але пам’ятаю чоловіка, в якого ми гусей писали. То він одразу дозволив. Каже: «без проблем, їх уже записували». Я такий: «ого, нічого собі». А одна бабуся навіть пригостила. Я в неї корову записував. Потім мені ця бабуся після запису розказує, що корова – агресивна і всіх хвицає. І сусідка дивується: «Нічого собі! Ти до неї дійшов». А я і думаю, чого ж мене не попередили одразу, бо я б і не пішов її писати», – пригадує Дмитро.

На розвідці у Карпатах

Потім німець замовляв у Дмитра записувати атмосферу Києва, різні його місця. Проте більше таких нестандартних замовлень не було. А ця колекція звуків потім виручала і Дмитра, і його колег.

«Всі потім просили у мене ці звуки. До прикладу, шумовику фільму «Захар Беркут» потрібен був звук індика. Його важко було знайти. Правда, чи увійшов він до фільму, не знаю», – каже Дмитро.

Про такі свої пригоди Дмитро розповів Антоніо. Ця розмова на диктофон потім переросла у сценарій. Його подали на конкурс Держкіно. Після цього команда поїхала на експедицію в Карпати. З тієї розвідки привезли чимало фішечок для майбутнього фільму. Там народилася і сцена з губною помадою.

«Ми нагуглили якесь мальовниче озеро. Поїхали туди, а нам місцеві кажуть, що воно висохло і зараз там болото. У схоже болото і втрапив герой, коли шукав крижня», – розповідає Дмитро.

Зняли фільм за літо 2018 року. Далі був постпродакшн, коли майбутню стрічку монтували. Цей етап був найважчим, говорить Дмитро. Бо у чорновому варіанті фільм тривав понад три години, тож чимало довелося вирізати. Змиритися із втратою матеріалу режисеру було нелегко.

На зйомках фільму

16 січня 2020 стрічку офіційно презентували в Україні. За перші два тижні картину подивилися 52 тисячі глядачів, а касові збори склали близько п’яти мільйонів гривень. Це всупереч тому, що показували фільм не скрізь. А там, де показували, виділяли для нього незручні сеанси та крихітні зали. До прикладу, у Черкасах стрічку можна було подивитися тільки в кінотеатрі «Україна» та Дніпроплазі. І там, і там був тільки один сеанс на день.

У відповідь у мережі розгорнулася акція «Даєш наше кіно!». Жителі міст і містечок вимагали від місцевих кінотеатрів включити стрічку до прокатної програми чи продовжити її прокат. І фільм таки повернули на великі екрани. Це ще одна маленька перемога для сучасного вітчизняного кіна.

«Відповідаючи на питання – чи хвилююсь я за долю нашого прокату – я кажу, що ні, анітрохи. В нашій стрічці є все для успішного релізу: еротична сцена, двометровий головний герой, який потрапляє в серйозні неприємності, зворушливі моменти з тваринками та спекуляції на тему любові матері до сина. Ці чотири компоненти просто не дадуть глядачам залишитись байдужими», – говорить режисер Антоніо Лукіч.