«Новий ритм пішов нам на користь». Три історії черкащан, яким подобається жити під час карантину

Черкащани розповіли, як карантин змінив їхні життя

Карантин примушує людей сидіти вдома і не виходити зайвий раз на вулицю. Ми менше спілкуємося з друзями і рідними, рідше бачимося з колегами. Хтось не зміг поїхати за кордон у подорож, а хтось втратив роботу. Але є й ті, хто радіє карантинним обмеженням. Черкащани розповіли, чому життя під час карантину їм подобається.

Марина Северинчук

33 роки, журналістка

У дистанційній роботі довелося згадати своє фрілансерське минуле і зрозуміти, що не таке воно було й погане. Бо починати робочий день з чашечки чаю, в м’якенькому халаті замість тисняви в тролейбусі чи маршрутці, обтоптаних чобітків і скандалу кондукторки з кимось із пасажирів – то виявилось набагато приємніше. Всі засоби зв’язку працюють, тому моїй роботі перебування вдома не перешкоджає: коментарі взяти можу й телефоном чи в соцмережах, важливі засідання можна подивитися онлайн.

Набагато більше часу стала проводити з сином. З самого ранку, навіть тоді, коли він вчиться, а я працюю, ми спілкуємося. Навіть більше, ніж за попередні роки мого шаленого робочого ритму.

Мабуть, через те, що час не потрібно витрачати на дорогу і не затримуюся на роботі, я почала встигати щодня готувати якісь смаколики. Раніше мої хлопці чекали чогось смачного у вихідні, нині щодня можу дати собі волю на кухні. І так, через те, що немає звичної рутинної втоми, в мене завжди є натхнення кулінарити.

Крім того, виявилося, що поки готую, можу ще й новому вчитися. Переслухала купу вебінарів, які давно хотіла, а руки не доходили, тому нині опановую ще одне вміння, яке згодиться в житті.

У нас приватний будинок, тож ми не позбавлені свіжого повітря й прогулянок. Під вікном квітує наш молодий сад, купа тюльпанів і нарцисів, залюбки риюся у власному городі й ношуся з розсадою. У дворі цілодобово гарцює пес, завдяки якому кістки точно не зростуться, бо погратися з ним хоч раз на день – то й у спортзал не треба. До речі, і до фізичних занять завдяки карантину теж повернулася, ще й сина вдалося до них залучити. Раніше часу на спортзал взагалі не вистачало.

Щовихідних розпалюємо мангал і смажимо щось смачненьке.

І найбільший кайф у цьому всьому – це мінімізація контактів з людьми. Мабуть, я, як і мій чоловік, перенаситилися спілкуванням з оточенням, тому отаке родинне усамітнення нам дуже на користь.

Віктор Євпак

34 роки, підприємець

Мені подобається цей новий ритм. Коли я вдома, можу більше часу провести з сім’єю. Також частіше бачу батьків, які допомагають нам із дружиною з дітьми протягом дня, коли ми працюємо. За нормальних умов я, щонайменше, один раз на місяць їду по роботі за кордон, а й інколи й двічі. Через це виходить рваний ритм. Зараз же я вдома, можу собі дозволити висипатися.

У нас з’явилися нові класні звички з дітьми. Наприклад, щоранку ми снідаємо разом і потім читаємо. Зазвичай вранці ми спішимо у школу та на роботу, тому майже не маємо спільного дозвілля. Школа тепер – після обіду. У сина Миколи уроки після 15:00. Увечері ми граємо в настільні ігри, складаємо пазли, лего. Микола з Лізою, як і всі діти зараз, хочуть бути блогерами. Вчимося разом знімати й монтувати.

Також почав більше займатися спортом. Виявилося, що 90 відсотків вправ, які я робив у спортзалі, можу виконувати вдома. З Кароліною відкрили для себе тренування з петлями TRX – класно займатися цим видом спорту разом.

Майже не дивлюся фільми та серіали. Але багато читаю. Перечитав уже купу книг, які лежали тривалий час удома й до яких не доходили руки. От, нарешті, дійшли.

Пів року тому ми з дружиною зробили ремонт у нашому будинку. Але люди, які живуть у приватному секторі, знають, що в будинку ремонт не закінчується ніколи.Тому зараз виділяю щодня трохи часу на те, щоб десь щось доробити, прибити, покращити дім. Раніше я міг це робити хіба у вихідні.

Не скажу, що почав менше спілкуватися з людьми. Інколи здається, що навпаки. Ми щовечора зідзвонюємося з друзями. Більше часу є на те, щоб відповідати людям, які пишуть у соцмережах. Особлива увагу – до бізнесу. Якщо раніше відволікався на інші проєкти, то зараз займаюся суто ІТ. Постійно контактуємо з командою. Але, звісно, це не живе спілкування. Я екстраверт і заряджаюся від людей – дуже бракує живої комунікації з другою сім’єю – командою «eKreative». Тож з одного боку, карантин – це кльово, бо дозволяє побути вдома. З іншого – хочеться вже якогось розуміння, коли це закінчиться. Можливості нарешті вільно вийти з дому, зустрітися з усіма, за ким давно скучив, прогулятися парком і випити кави в кафешці. 

Валерія Цимбал

28 років, підприємиця

Карантин нам так пішов на користь. Ми з чоловіком почали багато говорити, обговорювати проєкти один одного. Набагато більше цікавитися один одним. У звичайному житті у нас все було швидкоплинно. Ми зустрічалися тільки ввечері, коли укладали спати доньку Осю. У машині ми розповідали один одному новини, і я часто взагалі мовчала, бо наговорилася за день.

Наша якість життя покращилася. Ми їмо вдома, проводимо багато часу з Осею. Ви не уявляєте, що з нею сталося за місяць! Я обожнюю наш садок і ми за ним нудьгуємо, але Ося дуже змінилася за місяць з нами 24 години на добу. Вона все пояснює, розповідає, використовуючи такі слова, що ми з Метом дуже дивуємося.

Я останнім часом перед карантином Мету казала, що сумую за Осею. Що мені її не вистачає. Що потрібно приділяти їй більше часу, поки Ніл не народився. Адже зараз ми чекаємо на народження другої дитини. Що ми повинні її огорнути любов’ю. І тут місяць тотальної любові, турботи, поцілунків, обіймів, книжок, пісень, танців. Ося каже: «любу родину».

А я зупинилася, сповільнилася. Я б ніколи цього не зробила, якби не було карантину. А моєму здоров’ю і Нілу це зараз дуже потрібно. Це вихід. ⠀

Зараз я на стадії прийняття. Я розставила пріоритети. Мені добре.