Сам собі школа. Життя черкаських родин, які навчають дітей самостійно

Досвід батьків, яких не влаштовує українська шкільна освіта

Галина Касьянова та Ірина Ткаченко забрали своїх дітей із державних шкіл та навчають вдома. Вони самостійно складають для них розклади уроків, гуртків і викладають деякі предмети. А все тому, що батьків не влаштовує якість української шкільної освіти.

Із народженням дочки Ірина Ткаченко замислилася над тим, в який садочок віддати дитину вчитися. Проте вона не знайшла закладу, який би задовольнив її. Скрізь була потрібна довідка про щеплення.  

«Я вже думала судитися, але одного разу ми гуляли на дитячому майданчику, і поруч сім’я говорила про бажання створити власний дитячий садочок, де дітки будуть без щеплення», – розповідає Ірина.

У 2009 році у Черкасах був один приватний садочок «Софія», але «Софія» – з релігійним нахилом, тому Ірину це не влаштувало. І вже з початком осені разом із іншими ініціативними батьками вона створила власний дитячий центр підготовки і розвитку «Крокодил Гена».

«У нашій сім’ї все розвивається з донькою, тобто вона пішла в школу – я замислилась над створенням школи при садочку. В мене чоловік вже сміється, що коли Кірі потрібно буде йти в інститут, то я й інститут відкрию», – каже Ірина.

Ірина Ткаченко навчає доньку Кіру математиці

Зараз Кірі – 10 років. Із третього класу вона навчається дистанційно. Спочатку вона ходила до звичайної державної школи №13, але дівчинка майже не відвідувала її. Тому що була добре підготовленою, їй було нецікаво. Наступного року мама перевела Кіру до приватної школи.

«Мені здавалося, що там буде вища якість освіти. Моя суб’єктивна думка: при великій кількості дітей не можна дати всім якісну освіту. Великої різниці я не побачила у приватній школі. Немає нічого ексклюзивного. Тому на третій рік ми вирішили перейти на дистанційне навчання», – каже Ірина.

П’ятикласниця Кіра розповідає, що боїться повертатися знову до державної школи. Мама навіть її жартома лякає: «Не будеш вчитися або слухатись, повернешся до державної школи». Дівчинці подобається вчитися дистанційно. Щодня в неї три уроки, решту часу вона відвідує улюблені гуртки.

«У звичайній школі навчають нецікаво. Ти просто склав – і забув, і все. У моєму теперішньому навчанні “пропетляти” не вдасться. І якщо я не складу, то можу залишитися на другий рік в тому ж класі. У мене такого, на щастя, не було і, надіюся, не буде».

Кіриному другові Дмитрові, який теж навчається вдома, навпаки хотілося би повернутися до традиційної школи.

«Мені подобається у традиційній школі колектив, те, як викладають уроки. Те, що мама пояснювала, мені не завжди класно, бо деякі моменти мама не може пояснити, доводиться самому шукати».

12-річний Дмитро навчається вдома другий рік. Хлопець кожного дня ходить до дитячого центру «Крокодил Гена». Там мама йому читає кілька предметів. Навчати інших дисциплін Ірина та Галина наймають репетиторів. Мама Дмитра розповідає, що хлопець сам знаходить мотивацію навчатися.

Кілька років тому він підписався на канал в Youtube на хіміка дуже крутого, передивився всі досліди, які там можливо, що з чим змішувати. Потім його зацікавила фізика, потім авіамоделювання.

Навчальний день у дітей відбувається за розкладом, що склали мами. Тобто зранку Галина може прочитати Дмитру урок із хімії або Іра займається з Кірою математикою. Потім діти біжать на гуртки і знову повертаються на уроки до репетиторів у дитячий центр. Кожної чверті школярі віддалено складають контрольні роботи у харківській гімназії «Очаг».

«У нашій школі зовнішнього оцінювання немає взагалі. Тобто викладач дітям не виставляє ніяких оцінок. Я вважаю, частіше всього це правильно. Або є результат, або його немає», – каже Ірина.

«У традиційної освіти є такий зрозумілий шлях, за яким вона рухається. У цій освіті, на яку вирішили піти ми, – немає. Скажімо так, тут багато відкритих питань, на які ми шукаємо кожного дня відповіді. Дитина сама може обирати: що їй хочеться, над якою темою попрацювати, що їй цікаво», – каже Галина.

Головним вона вважає те, що діти не обмежують себе в часі на вивчення якоїсь теми.

«Як мамі, мені в державній освіті не вистачає спілкування, орієнтації на дітей. Те, що подають зараз школи, вже дітям нецікаво. Я колись знайшла таку картинку в інтернеті: сидить вчителька-свічка, а в прикладі лампочки – це якийсь матеріал для навчання, а навчаються вже комп’ютери. Тобто діти – це комп’ютери. Вони набагато швидше оброблять інформацію, яку намагається подати вчитель. У них вільний доступ до інтернету, багато різноманітної літератури, книжок, брошурок, дуже багато різних онлайн-курсів, де дітям інформацію подають цікаво. В школі цього не вистачає», – каже Ірина.

«І ми пішли іншим шляхом. Всі гуртки, на які можна ходити: скрипка, багатоборство і танці, ми на цьому закінчили нашу школу. Тобто часу, щоб вчити домашні завдання, в принципі немає. Півдня дитина просиділа, програлася. І на питання, що там було в школі, я почула фразу, що мене вразила: «Мам, такі класні оладки у нас в столовці!» Боже, йому 10 років, він у 5 класі, а його, крім оладок, нічого більше не цікавить. Ну, це ж про щось говорить? Тому я не поверну його до школи», – каже Галина.