(Не)безпечне переливання: як має змінитися служба крові?

В Україні досі немає належного контролю за якістю донорської крові

Рівний і своєчасний доступ до якісних та безпечних компонентів і препаратів крові. Про це тільки мріють українці. До кінця 2017 року наша країна повинна була б реформувати службу крові. Це передбачено Угодою про асоціацію з ЄС. Проте Уряд так і не спромігся затвердити Стратегію розвитку національної системи крові. Тим часом на Черкаській обласній станції переливання крові назріла криза, чим і скористалася приватна компанія.

«Приходить донор із паспортом. Ми проводимо опитування. Якщо протипоказань немає, беремо кров на аналіз. Якщо показники відповідають нормі, немає анемії, тоді донор здає кров чи її компоненти. Потім порцію донорської крові відправляємо в лабораторію профілактики і діагностики ВІЛ/СНІДу. Там перевіряють кров на ВІЛ, гепатити та сифіліс. Якщо все нормально, кров переробляють. Плазма швидко заморожується і йде на карантинізацію на півроку», – розповідає про роботу з донорами головний лікар Черкаської обласної станції переливання крові Микола Клімов.

Головний лікар переконує: на станції роблять усе, щоб кров та її компоненти відповідали стандартам якості, а черкащани були повністю забезпечені компонентами крові. Натомість визнає, що донорів бракує.

«За міжнародними стандартами 2,5% населення країни мають бути донорами. Якщо взяти нашу область (1,2 мільйона населення), то це близько 30 тисяч. Наразі із донорством велика проблема. Є сотні захворювань, які не дозволяють людям бути донорами, є вікові обмеження (донорами можуть бути від 18 до 60 років), є стани, коли донорство виключене, до прикладу, коли напередодні здачі крові людина робила щеплення чи перехворіла інфекційною хворобою. Це проблема людського фактору, адже донори мають бути постійними», – зазначає Микола Клімов.

Також станції бракує фінансування, а звідси – і сучасного обладнання для перевірки крові. Торік заклад прожив на 13 мільйонів. 9,5 мільйона – це заробітна плата, ще 2 мільйони – комунальні послуги, а решта – медикаменти та компенсація донорам на харчування.

«Ми поспілкувалися із нашими сусідами, зокрема у Кропивницькому місцева влада залучила 48 мільйонів гривень на модернізацію обласної станції. Наша ж станція не отримала жодної копійки на розвиток і ремонт. Зараз нам потрібен апарат для молекулярно-генетичної діагностики (ПРЛ) – 2,5 мільйона гривень, швидкозаморожувач, який протягом години заморожує плазму, – більше одного мільйона, апарати для плазмоцитоферезу – від 400 тисяч гривень. У нас є обладнання на 5 мільйонів, але воно орендоване. Воно гарно працює, але не наше», – каже головний лікар.

Працівник лабораторії Черкаського обласного центру переливання крові Юрій Гордієнко показує обладнання

Додатковової фінансової підтримки заклад так і не дочекався. Замість того, щоб віднайти в обласному бюджеті кошти на ремонт станції, область вирішила позбутися її та віддати у приватні руки. 20 квітня обласна рада передала приміщення станції компанії «Біофарма» – підприємству, що переробляє компоненти крові на препарати. Воно зацікавлене отримувати сировину для виготовлення продукції на продаж.

Таке рішення, стверджують експерти, незаконне, адже чинна служба крові не передбачає державно-приватного партнерства.

«Відповідно до Стратегії розвитку національної системи крові, на затвердження якої ми всі чекаємо, приватні або громадські організації, отримавши ліцензування і акредитацію, матимуть право займатися рекрутингом донорів, робити забір крові чи її компонентів, а також переробляти, тестувати, зберігати і транспортувати кров. Компанія «Біофарма» сьогодні зацікавлена лише мати змогу робити забір плазми, оскільки з такого компоненту можна виготовляти ліки. Реальної зацікавленості інвестувати в систему крові у бізнесу немає і бути не може, оскільки весь інтерес лежить у площині прибутку. Зараз механізму державно-приватного партнерства немає, а отже «Біофарма» встановлює свої правила. Потім люди змушені будуть купувати як компоненти крові, так і препарати крові за їхніми цінами», – зазначає президент ВМГО «Асоціація молодих донорів України» Ірина Славінська.

Що має змінити реформа служби крові?

Сьогодні, відповідно до Закону «Про донорство крові та її компонентів», в Україні є платне і безоплатне донорство. Кожна область встановлює власну вартість крові та її компонентів. Натомість в основу національної системи крові мають покласти принцип добровільного безоплатного донорства.

«Зараз в Україні 70 відсотків донорів – разові. Це говорить про стихійне та родинне донорство, від якого ми маємо відходити, адже на таких цифрах позначається і якість компонентів крові. Зазвичай це люди, які приходять здати кров тому, що мама, бабця, друг, товариш лежить у лікарні, і лікар ніби то і не примушує, але говорить: «хочеш жити – веди донора». Як правило, такі донори на станцію не повертаються. Частково це відповідальність і станції, яка нічого не робить для того, щоб донор залишився з нею», – зазначає Ірина Славінська.

Стратегія створення національної системи крові передбачатиме популяризацію донорства серед молоді. До кожного має прийти усвідомлення, що донорство – це не просто нормально і безпечно, а ще й турбота про своє здоров’я і відповідальність перед своїми громадянами, бо за статистикою кожна третя людина у світі потребує переливання крові.

Регулярний донор – це ще й безпечний донор, адже його постійно перевіряють. І з часом Україна зможе відійти від епідемій гепатитів та ВІЛ/СНІДу як за рахунок рівня тестування крові, так і рівня свідомості громадян.

Реформа передбачає комунікацію медичного закладу та донора. Вона потрібна не тільки для рекрутингу, а ще й для того, щоб повідомити донора, якщо у крові виявлять інфекцію.

«Кров перевіряють на чотири інфекції – ВІЛ/СНІД, гепатити В і С та сифіліс. І, на жаль, зворотного зв’язку станції переливання з донором зараз немає. Якщо виявили сифіліс, то заклад повідомляє венерологічний диспансер, якщо ВІЛ, то установи, які ведуть таких пацієнтів. Ці установи натомість повідомляють дільничного лікаря. Він і має повідомити пацієнта про шлях відновлення чи лікування. За шість років на моїй практиці не було жодного такого випадку, щоб хтось комусь телефонував», – каже експертка.

Заклали у Стратегію і покращення якості крові. Сьогодні перевірка донорської крові не відповідає європейським стандартам.

«В Україні є епідемія гепатитів і ВІЛ/СНІДу. Чому? Тому що застосовуємо низькочутливі перевірки крові. Зазвичай використовують методи імуноферментного аналізу (ІФА) та імунохемілюмінесцентного аналізу (ІХЛА). Вони визначають наявність антитіл у крові. От я, до прикладу, збираюся здати кров і напередодні поїла смажену картоплю та випила алкоголь, тобто навантажила свій організм максимально. Моя печінка почала виділяти антитіла для того, щоб не було інтоксикації. Такі методи перевірки крові покажуть велику кількість антитіл і мені можуть відмовити, запідозривши гепатит. Так само ВІЛ чи іншу інфекцію не одразу виявлять, оскільки є так зване сіре вікно протягом якого жодна тест-система не гарантує 100% виявлення збудника інфекції в крові. Тому у нас плазму і карантинізують на півроку, але ж еритроцити вже перелили», – зазначає Ірина Славінська.

До прикладу, перевірка методом ІФА не дозволяє стовідсотково сказати, що плазма знезаражена, що вона чиста. Таким чином система пропускає нездорових донорів, бо хибно бачить, що вони здорові, або ж навпаки – втрачає здорових, бо перевірка показала, що вони хворі.

Більш точний метод перевірки крові – ПЛР-діагностика (молекулярна діагностика). Вона виявляє не кількість антитіл, а наявність інфекції у крові. Таких лабораторій в Україні одиниці.

«Якось ми сиділи за круглим столом із представниками влади і очільниками станцій переливання крові. І ми запитали, який метод перевірки крові вони використовують. Вони кажуть: ІФА. Ми питаємо, чому не ПРЛ. Нам відповідають, що це дуже дорогий метод – треба 9 мільйонів на рік. Ми ж запитали, а скільки ж коштує перевірити кров методом ІФА. У Львівській області на той момент це було 390 гривень на одну людину. Помноживши кількість донорів на рік, а це 23 тисячі, на 390 гривень ми отримали 8,97 мільйона. І я питаю: вам область не може виділити ще 30 тисяч на ПРЛ. Вони були в шоці, бо виявилося, що це вже не такі і великі гроші», – пригадує експертка.

Тому реформа передбачає встановлення по всій території України семи лабораторій ПЛР. Кожна з них охоплюватиме по дві-три області, тому що в одному регіоні це робити економічно невигідно. До такої лабораторії будуть звозити усі аналізи для перевірки.

Усі процеси мають автоматизувати, щоб контролювати, що відбувається від руки донора до руки пацієнта. Стандартизує питання безпеки переливання крові впровадження гемонагляду.

«Гемонагляд має бути у лікарнях, бо зараз лікарі замовляють кров не відповідно до клінічних настанов чи протоколів, а відповідно до власних знань і практики. Гемоглобін 90 чи 60 – будемо переливати еритроцити. На якій підставі? Тому реформа передбачає, що у лікарнях будуть не відділення забору крові, а банки крові. Така організація роботи в лікарні включатиме замовлення компонентів крові, її зберігання, переливання та нагляд за реакцією у пацієнта. Цього зараз немає», – пояснює Ірина Славінська.

Сьогодні вся система крові в Україні повністю децентралізована. Це породжує проблеми з управлінням, належним фінансуванням, відсутністю підготовлених кадрів та стандартизованих процесів заготівлі, переробки, тестування, зберігання та розподілу компонентів донорської крові. Важлива проблема – неспроможність формувати запаси та керувати ними у випадку виникнення надзвичайних ситуацій та в особливий період. У результаті українці позбавлені права на рівний та своєчасний доступ до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості. Тому має змінитися і структура закладів. Залишитися ті, які пройдуть акредитацію і покажуть, що спроможні забезпечувати область або навіть й інші області компонентами крові. Вони ж і отримають нове обладнання.

«Економічна ефективність діяльності закладів системи крові має бути і крапка. Зараз структура нараховує близько 450 медичних установ, які мають право брати кров, а їх стільки не треба. Із них 410 – це відділення переливання у лікарнях. Більшу частину відділень мають переорієнтувати у лікарняні банки, а інші – закрити, бо вони не мають умов для належної роботи. Тут не потрібно довго пояснювати: чи є різниця, утримувати 450 установ і 50. Більш того, 450 Україні не потрібні. Наприклад, в Ізраїлі 220 людей на всю країну працюють у всій службі крові, і медицина передова. Якщо врахувати, що в Ізраїлі живе близько 9 млн людей, що в 4,5 рази менше, ніж в Україні, то у нас нас за таким принципом достатньо було б 900 людей. Але у нас тільки на одній обласній станції переливання крові працює близько 130 осіб», – додає експертка.

За словами Ірини Славінської, до кінця 2018 року в Україні мають прописати законодавство, стандарти, інструкції та механізми втілення Стратегії. Уже у 2019 році має стартувати практичний етап її втілення.

Після кількарічних обговорень Стратегії національна система крові нарешті отримала нове дихання наприкінці березня. Як повідомляють у Центрі громадського здоров’я, наразі ведеться підготовка всіх необхідних документів щодо деталізації впровадження змін у вигляді дорожньої карти та плану заходів.

У скільки обійдеться реформа, у Центрі громадського здоров’я ще не знають. Підрахунок фінансів ще ведеться. Там зазначають: основне – це підготовка законодавства, нормативних актів та кадрів для втілення Стратегії.

Не знають у Києві, і скільки коштуватиме закупівля лабораторного медичного обладнання та впровадження автоматизованої системи управління.

Зрештою після втручання приватної компанії доля Черкаської обласної станції переливання крові теж поки що невідома.

Як організовано донорство в Європі?

У 2016 році більше половини фінів здавали кров принаймні раз, ще чверть – двічі, а всі інші – більше трьох разів.

Донорство крові там координує Фінський центр крові. Саме центр забезпечує фінські лікарні необхідними запасами крові. Ця організація є некомерційною, проте лікарні платять за отримані продукти і послуги. Ці кошти покривають оперативні та інвестиційні витрати центру.

Одним із завдань центру є організація донорства крові, а також перевірка зібраної крові, обробка і транспортування до лікарень. Фінський центр крові обов’язково здійснює тест на групу крові та резус-фактор серед усіх вагітних жінок в країні.

Організація також пропонує низку лабораторних та спеціальних послуг, зокрема і лабораторні дослідження, які стосуються переливання крові, трансплантації стовбурових клітин та інші.

Діяльність центру регулюється фінським законом про донорство крові, а також Директивою Європейського Союзу щодо безпечного переливання цільної крові та її компонентів.

В Іспанії працює 17 регіональних центрів для переливання крові. Кожен з них має автономне управління в рамках свого центру, проте вони всі взаємодіють в одній системі, забезпечуючи вчасну допомогу за рахунок стовідсотково добровільного і безоплатного донорства крові.

Центри переливання крові кожного регіону Іспанії самостійно збирають, транспортують і розподіляють кров, необхідну для державних і приватних лікарень в межах регіону. Щодня 35 приватних і державних лікарень звертаються за необхідними компонентами крові, щоб впоратися з надзвичайними ситуаціями та провести планові операції.

Завдяки рішенню Міністерства охорони здоров’я щодо централізації системи крові, пацієнти отримують компоненти крові високої якості, адже заготівля донорських компонентів крові відбувається у відповідності до необхідних вимог та стандартів Європейського Союзу.

Ця публікація підготовлена в рамках проекту «Просування реформ в регіони» за сприяння Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю ГО «Громадське телебачення: Черкаси» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.