Громадський без громади. Що не так з облаштуванням публічного простору у Черкасах

Які зміни потрібні, щоб місто стало осередком сучасної культури?

Улітку 2016-го міська рада Черкас вирішила встановити в місті стелу «Я люблю Черкаси» під Пагорбом Слави. Громадcькі активісти розкритикували цю ідею. Здавалося б, тему закрили. Але вже за рік новина про те, що її таки планують встановити біля озера в парку Сосновий бір, викликала хвилю обурення у черкащан.

Люди створили петицію проти цього рішення й зібрали необхідну кількість підписів для її розгляду, але у міськраді жителів не підтримали. Ми вирішили розібратися, чи справді стела та подібні їй проекти повинні бути в громадському просторі Черкас, і що варто змінити, щоб місто стало справжнім осередком сучасної культури.

Активістка Дарина Подолян, авторка петиції проти встановлення стели «Я люблю Черкаси», каже, що чиновники вирішили встановити проект самостійно, не враховуючи думки жителів міста. І це найгірше в цій ситуації.

«У розвинених країнах існує практика ухвалення рішень щодо вигляду міста на громадських обговореннях із жителями безпосередньо. Жоден новий об’єкт благоустрою не встановлюють без попереднього аналізу потреб мешканців та спільної генерації технічного завдання для архітекторів чи дизайнерів, які будуть займатися його розробкою. Ці методики не потрібно вигадувати з нуля. Вони існують і їх ефективно використовують роками, навіть в Україні», – пояснює Дарина.

Та й сама конструкція монумента не є оригінальною, подібні стели вже давно з’явилися в інших населених пунктах.

«Мавпувати рішення, які вже втратили свою новизну та оригінальність – хибний шлях для розвитку міста», – говорить Дарина.

Очільниця ГО «Молода Черкащина» Вікторія Феофілова також наголошує на тому, що створювати потрібно унікальні об’єкти, а бюджетні кошти витрачати – ефективно.

«Якщо хтось хоче прикрасити місто, то варто створити щось таке, що буде лише у нас і представлятиме Черкаси як неповторний простір. За стелою треба буде наглядати, підфарбовувати, зберігати від вандалів – на це потрібні кошти. А додаткових бонусів від туристів вона не принесе, адже не має цінності», – пояснює Вікторія.

Керівник комунального підприємства «Дирекція парків» Володимир Стойко, який безпосередньо займається стелою, говорить: питання її встановлення досі залишається відкритим, а з міської ради поки не надходило жодних вказівок з цього приводу.

Він додає, що громаду проінформували про виготовлення монумента, щоправда – «заднім числом». До ухвалення рішення про проект громадських обговорень не було. Хоча існує спеціальна постанова Кабміну «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», яка зобов’язує представників влади проводити публічні консультації з громадськістю.

Озеро в парку Сосновий бір, на березі якого має бути стела. Фото: Wikipedia

За словами Вікторії Феофілової, наразі міський простір Черкас розвивається хаотично, без жодної цілісної ідеї, естетичного погляду на міський дизайн та залучення думок жителів міста.

«Хтось захотів стелу в парк, хтось – фонтанчик біля ЦДЮТ, хтось – крейсера «Аврора» в сквер Хмельницького. Це спотворює і так не дуже приємне обличчя міста і руйнує його потенціал», – стверджує Вікторія.

Скріншот з відео VladAir/YouTube

У Європі часто використовують відкриті конкурси для облаштування публічних місць, де на багатьох етапах розглядають різні варіанти проектів й спільно з жителями міста обирають найбільш вдалі. Важливо розуміти, що громадські простори належать містянам й лише вони можуть визначати, як їх використовувати, а також відкрито говорити про те, чого, на їхню думку, бракує, і що їм не подобається.

Наприклад, у Варшаві (Польща, – авт.) є спеціальний портал для консультацій з жителями. При облаштуванні будь-якого громадського простору проводяться консультації мінімум двома способами: наживо (опитування, зустрічі, робочі групи чи обговорення) та письмово (в електронному та паперовому варіантах). Після кожної консультації публікують звіт, де пояснюють, які зауваження взяли до уваги, а які – ні, і чому.

Таким чином жителі відчувають, що їхня думка – важлива для влади. Тому вони більше довіряють їй та відчувають місто дійсно «своїм».

Урбаністка та співзасновниця агенції “urban curators” Ірина Яковчук говорить, що однією з основних проблем облаштування громадського простору в українських містах є те, що чиновники часто забувають про основне – цей простір спільний. Активісти-урбаністи, в свою чергу, нерідко спекулюють цим.

«З боку влади – це фатальна помилка, адже давно стало очевидним, що громадські обговорення є найкращий і найпростіший спосіб прийняття рішень з розвитку міста. Європейська практика показує, що це не тільки прищеплює громадянам відчуття причетності та відповідальності за власне місто, але й допомагає місцевій владі налагодити ефективну комунікацію з жителями. У випадку з активістами – це поки що єдиний спосіб відстоювання своїх прав», – пояснює Ірина.

В Україні поступово починає втілюватися в життя практика громадських обговорень стосовно об’єктів публічного простору. Як позитивний приклад взаємодії міської влади, професіоналів-урбаністів та місцевої спільноти, Ірина Яковчук наводить Сквер Гідності у Львові, який розробила Група 109. Вона пройшла довгий шлях досліджень, обговорень, проектування, коректив, щоб результат був прийнятним для всіх.

А проект-переможець конкурсу CONTR/ACT на столичній Контрактовій площі обіцяє стати таким прикладом для Києва.


6 ідей Дарини Подолян, як покращити громадський простір у Черкасах

  1. Дніпро і відкритий доступ до нього, як ресурс і конкурентна перевага міста. Зберегти вільних доступ до води. Розвивати прогулянкові набережні, траси здоров’я, міські пляжі. Тут – що менше прикрашання і будівництва, то краще. Вода і берег – вже прекрасні.
  2. Різні простори для різних цілей і різних людей. Мають бути дитячі парки з атракціонами, але потрібні й тихі сквери для літніх людей, батьків з немовлятами, романтичних побачень. Відійти від типових рішень – лавка, плитка, майданчик – до проектування кожного громадського простору з урахуванням його специфіки, функцій, відвідувачів.
  3. Залишати більше природного, недоторканого, справжнього. Дерева, вода, трава – це те, чого потребує людина, щоб її життя в місті було гармонійним і невиснажливим. Тому – більше хороших газонів, тінистих дерев, штучних і природних водойм.
  4. Громадські простори в кожному мікрорайоні. Люди мають право на місце для відпочинку та спілкування, незалежно від того, де вони живуть. Знаю про практику перетворення шкільних дворів на громадські простори для мешканців сусідніх будинків. Як на мене, це – круто. Шкільні стадіони вже зараз використовують для занять спортом не лише школярі. А якщо зробити відкритий доступ до цих зон, обладнати їх комфортно та цікаво – вони оживуть, а жителям не доведеться їхати в центр чи на інший край міста, щоб провести час просто неба.
  5. Громадський простір – це не лише сквер чи парк. Бібліотеку, музей чи кінотеатр теж можна вважати громадськими просторами. Ми тягнемо радянські моделі використання цих закладів і гостро потребуємо їх переосмислення, трансформувння та вміння використовувати більш ефективно.
  6. Універсальний дизайн, або дизайн для всіх. Міський простір має бути безбар’єрним. Людина на візку, мама з дитячим візочком, велосипедист, дитина, літня людина тощо. Кожен має право користуватися міськими парками, скверами, тротуарами, міським транспортом, закладами, будівлями, туалетами. Тому – правильні пандуси, відсутність бордюрів, двері на одному рівні з тротуаром, тактильне покриття та ще багато простих і в той же час геніальних рішень, що вже є в усьому світі і які треба просто взяти та втілити.

Читайте також: Залізний трон, велопарковки та тролейбус. Що пропонують на громадський бюджет

Світлана Попова

Головне фото: mandrivnic/livejournal