Гра замість зубріння. Як навчає фінська школа

Сім днів фінські вчителі змінювали звичайну українську школу

Там учнів мотивують, а не примушують, готують до життя, а не до іспитів. Реформа освіти у Фінляндії, що розпочалася ще у 70-их роках минулого століття, видалася наскільки успішною, що її досвід тепер переймають й інші країни світу. Придивляється до фінського дива й Україна. У лютому вперше українська школа приймала фінських педагогів. Тиждень вони вчили українських колег проводити уроки. Привіз закордонних освітян черкащанин Дмитро Науменко.

«Фінська освіта визнана однією з найкращих у світі. Як на мене, успіх школи полягає у вдалому поєднанні академічної успішності і психологічного здоров’я дітей. Вони знаходять себе у школі, творчо розвиваються, навчаються у формі гри та переживають менше негативних емоцій, хвилюючись через оцінки чи порівнюючи себе з іншими учнями. Але головне – школярі не втрачають дитинство», – розповідає регіональний директор фінської компанії Lumo Education в Україні Дмитро Науменко.

У Фінляндію Дмитро потрапив 8 років тому – приїхав туди навчатися. Закінчив університет, працював здебільшого у стратегічному консалтингу, аж поки кілька років тому не перейшов у Lumo Education.

Дмитро Науменко із учнями Трудолюбівської школи. Фото Уляни Рудич

«Коли я вчився у школі в Черкасах, пам’ятаю, що в голові постійно була думка, що «щось тут не так». Якби хтось запитав мене, що саме я б змінив – у мене не знайшлось би відповіді тоді. Але, коли я познайомився з фінськими педагогами і вони почали розказувати, як у них все влаштовано, я зрозумів: ось воно. Я відмовився від усіх своїх проектів і перейшов працювати у компанію Lumo Education. Наразі ми займаємося адаптацією практик фінської системи освіти для інших країн», – зазначає Дмитро Науменко.

Першою школою не тільки в Україні, а й країнах СНД, що випробувала на собі фінську практичну методику викладання, стала школа на Полтавщині.

«Я хотів переконатися, що фінська освіта добре «ляже» на українські реалії. Ми провели конкурс серед українських шкіл. Було більше 650 учасників. Шляхом відбору визначили чотирьох фіналістів, а вже серед них – переможця. Це була Трудолюбівська школа на Полтавщині. Ми їхали туди і не знали, чого чекати, бо не знали ні школи, ні тамтешніх вчителів, але вийшло все круто», – пригадує Дмитро.

Разом із Дмитром до України приїхали двоє фінських педагогів-дослідників Еса Сінівуорі та Каісу Хелмінен. Саме вони і працювали з українськими колегами.

Фінляндія допомагатиме Україні реформувати українську школу. Такий проект уже затвердив Кабмін наприкінці лютого.

Реформа вартістю близько 6 мільйонів євро розрахована на чотири роки. Ці кошти спрямують на навчання педагогів. Ті мають опанувати нові інструменти для спілкування та навчання сучасних дітей.

Каісу Хелмінен працює з учнями. Фото Уляни Рудич

«Вся система освіти Фінляндії побудована на тому, щоб заохотити дітей учитися»

«Чим українська система освіти поки що слабка? Якщо піти у дитячий садок і у початкову школу, можна помітити колосальну різницю. У дитсадку діти веселі та життєрадісні, вони посміхаються, бігають та граються. Проходить літо, вони приходять у перший клас і їм кажуть: сиди за партою, бери зошит, пиши. Вся система освіти Фінляндії побудована на тому, щоб заохотити дітей вчитися, і це здобуте вміння вони застосовують протягом усього життя. У нас дуже швидко змінюється світ, ми не знаємо, що буде затребуване через 5-10 років. Єдина навичка, якій треба навчити, – це вчитися. У нас є чимало прикладів, коли люди закінчили університет, а її професія взагалі не потрібна. І вони думають: ну, все, життя закінчене. А їм 22 роки і часу для освоєння нової професії ще багато», – зазначає регіональний директор фінської компанії Lumo Education в Україні.

У Фінляндії давно зрозуміли, що до процесу навчання потрібно залучати і батьків. І це дало свої плоди.

«У фінській освіті є базові речі, які для місцевих очевидні, і їх можуть навіть не помічати, але для мене вони є ключовими. Якщо їх застосувати в Україні, то у нас просто відбудеться переворот системи освіти. Наприклад, включення батьків у навчальний процес. Для українців школа – це місце, куди вони віддали дитину і все. Вони дивляться щоденники, але поняття не мають, що відбувається у школі, чому вчать їхню дитину, вони бачать тільки оцінки. Коли діти приносять погані оцінки, вони ідуть до вчителя і кажуть: «Ви поганий вчитель». А вчитель каже: «У вас дитина погана». Це створює конфлікт між дитиною, вчителем і батьками. Фіни знайшли рецепт, як цього уникнути. У Фінляндії існує таке поняття як індивідуальна дорожня карта чи індивідуальний навчальний план. На початку навчального року вчитель зустрічається з батьками кожного учня. За участі дитини вони планують навчальний рік: учитель озвучує, чого саме буде навчати, батьки говорять про те, чого хочуть, щоби навчили їхню дитину, учень зазначає, чого він хоче навчитися. Узгоджені очікування коротко фіксують у відповідній картці і потім звіряються наприкінці семестру та року. Встановлюється така собі система довіри. Але це треба культивувати із самого низу, із першого класу», – пояснює черкащанин.

Робота учнів у станціях. Фото Уляни Рудич

Ще одна відмінність фінської освіти від української полягає у тому, що вчитель підлаштовується під інтереси учнів.

«От за планом на уроці біології учні проходять тему «Фотосинтез», і дитина питає: «Чому ось ця трава світло-зелена, а ця темно-зелена?». Педагог змінить курс уроку, щоб на основі інтересів учнів пояснити необхідні явища чи процеси, не на прикладі того, що написано у книжці. Такий матеріал вони краще засвоять, бо їм це цікаво. Це теж потрібно робити, починаючи із перших класів, поки у дітей не відбили бажання вчитися», – додає Дмитро Науменко.

«Завдання вчителя навчити думати, користуватися інформацією та критично її оцінювати»

Дітям із Трудолюбівської школи фінські педагоги провели уроки на теми «Харчовий ланцюг» та «Міграція птахів». Уроки пройшли у формі гри, щоб кожен учень міг розкритися.

«Допомагаючи проводити урок, помічаєш кілька відмінностей: академічну та фізіологічну. Перша полягає у спільному учетилюванні, коли два викладачі різних спеціальностей об’єднуються для проведення уроку. У Фінляндії до 5-го класу немає поділу на предмети. Учителі беруть дітей із двох класів і сідають не в кабінеті, а, наприклад, у коридорі, актовому залі чи спортзалі. Таку практику фіни привезли і в Україну. Після того, як прочитали тему «Харчовий ланцюг», ми запитали у місцевих, скільки вони нарахували предметів. Вони, здається, назвали вісім: географію, математику, біологію, природознавство, англійську, фізкультуру, дрібну моторику», – пригадує черкащанин.

Друга відмінність: урок у фінів динамічний і рухливий. Тому клас в українській школі вони поділили на «станції».

«На кожній станції було своє завдання на одну і ту ж тему. Наприклад, на першій станції дитина мала навпомацки зрозуміти, які іграшки лежать у мішку та утворити харчовий ланцюг. При цьому дитина повинна була пояснити членам своєї команди, що за тварину вона знайшла, не називаючи її прямо. І таких мішків із тваринами із різних середовищ було багато. Це вчить дітей груповій роботі, розвиває комунікативні навички. Це значно цікавіше, ніж роздивлятися картинки в книжці. Також інформація, отримана шляхом здогадок і експериментів, значно краще засвоюється», – розповідає Дмитро.

Учні вивчають харчовий ланцюг. Фото Уляни Рудич

Наприкінці проекту гості попросили дітей оцінити свою роботу на уроках. Для цього зробили у коридорі шкалу від 1 до 5. Учень мав стати на ту цифру, яка відповідала б рівню його знань. За словами Дмитра, у Фінляндії практика самооцінювання використовується постійно. Вона дозволяє вчителю по-іншому поглянути на дитину.

Наразі Дмитро разом із компанією аналізують отриманий досвід на Полтавщині та чекають початку старту фінсько-українського проекту.

«Змінювати систему потрібно із самих учителів. У сучасному світі педагоги вже не є джерелами інформації. Зараз можна прийти у будь-який клас і поставити будь-яке питання дитині. Вона дасть на нього відповідь через 15 секунд – телефон з Інтернетом під рукою. Інформація зараз скрізь. Завдання вчителя – навчити думати, користуватися інформацією та критично її оцінювати. Оцьому треба вчити. Зараз вчитель має бути наставником. Це вже не гуру інформації з довгою лінійкою, який каже: «всі сіли і слухайте, бо якщо не почули, то поїзд поїде». Багато людей вважають, що ми з фінами дуже різні, і це частково правда. Але діти всюди однакові. Всі вони хочуть гратися, розважатися і пізнавати світ навколо. Наше завдання – допомогти їм у цьому. По завершенню проекту в полтавській школі ми бачили, як горіли очі у вчителів в Трудолюбі, незважаючи на певні страхи на початку проекту. Це доводить той факт, що у нас дуже багато талановитих педагогів. Але їм теж потрібно показати, як вийти за рамки власних стандартів – і процес навчання гарантовано зміниться на краще», – додає Дмитро Науменко.

Учні складають підсумковий тест. Фото Уляни Рудич