«Моя справа життя». М’яка іграшка «тільда». Валерія Мотова

Коли найвдаліший час для старту власної справи? Зараз! «Громадське ТБ:Черкаси» продовжує цикл «Моя справа життя» – історії людей, які не бояться йти наперекір планам та втілюють свої мрії у реальність.

Валерія Мотова ще в університеті зрозуміла, що банківська справа – не для неї. І проміняла сухі цифри на шиття м’яких іграшок. Каже, що коли на сімейній нараді вирішували, яку ж спеціальність обрати дівчині, ніхто й подумати не міг, що рукоділлям можна заробити:

– Тато мій завжди казав, що у дівчини має бути така спеціальність, яка зможе її прогодувати, – згадує Валерія. – Ми зупинилися на економічному фаху, адже попит на спеціалістів цієї сфери є. Тож я отримала вищу освіту, маю два дипломи з відзнакою.

Однак після закінчення навчання Валерія не одразу змогла знайти роботу. Тож кілька місяців їй довелося просидіти вдома, і за цей час дівчина змогла заробити виготовленням м’яких іграшок більше, ніж її батько – лікар вищої категорії:

«Спочатку батьки ставилися до цього несерйозно, мовляв – милі іграшки, але це лише хобі. Але потім вони все ж мене підтримали, і навіть чоловіка я знайшла саме завдяки рукоділлю, адже такі якості, як терпеливість, скрупульозність він знайшов саме в мені.»

Валерія Мотова каже, що хобі з рукоділля з’явилося напередодні Різдва 6 років тому, коли ще студенткою вона шукала подарунки ручної роботи і листівки. Тоді в інтернеті дівчина і натрапила на картинки із зображенням «тільди»:

«Вони якісь душевні! І якщо подивитися на їх обличчя, у них замість очей всього лише дві крапки, є рум’янець, немає рота – тобто кожна людина сама може додумати, який у цієї іграшки чи в ляльки повинен бути вираз обличчя, який настрій повинна вона створити. Коли я сідаю за роботу, за замовлення, то завжди налаштовуюся на позитивну хвилю. Я вмикаю собі приємну музику і на такому емоційному підйомі я шию ці іграшки. Тобто весь час чимось добрим має супроводжуватися робота.»