73-я річниця звільнення табору смерті. Україна вшановує пам’ять жертв Голокосту

Саме 27 січня 1945 року звільнили один із найбільших нацистських концтаборів

27 січня Україна разом з усім світом відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого концтабору Аушвіц-Біркенау у польському місті Освенцим. Лише у цьому концтаборі із 1940 по 1945 рік закатували півтора мільйона людей. Убивали всіх без винятку: чоловіків, жінок і дітей.

Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. Для вшанування та збереження пам’яті про цю страшну трагедію, про всіх розстріляних, страчених у газових камерах, виснажених голодом і примусовою працею, Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, в якій йдеться«Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Саме цей документ оголосив 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту.

Офіційно визнано: до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту. Лише на українських землях їх кількість сягає моторошного числа – близько 1,5 мільйона осіб. Це, приміром, більше, ніж кількість жителів у передвоєнній та сучасній Естонії.

Нацисти розгорнули широку мережу гетто на території України одразу після окупації. Найбільшим гетто було Львівське. Знищення євреїв було регулярним і повсюдним. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному яру в Києві.

На території Черкас також працювали два гетто: Митницьке і Подільське. Подільське гетто було розташоване на вулицях Гагаріна (колишньої Шолом Алейхема) і Кавказькій (Дзержинського). Митницьке – на розі вул. Островського і шосе Молотова, пізніше Дніпровського (нині затоплене Кременчуцьким водосховищем). Загальна кількість загиблих – 8000 тисяч осіб.

Масові розстріли були і в районах нашої області на Шполянщині, Христинівщині, Лисянщині та Смілянщині.

Жіноча історія Другої світової війни

Олександру Шулежко до 1968 року підозрювали у співпраці з нацистами. Вона організувала дитячий будинок, у якому переховувала дітей. Її сміливістю було врятовано 102 дитини, з яких 25 євреї.

Цій ідеї створення притулку передувала випадкова зустріч з хлопчиком, який сидів біля померлої жінки на вулиці. Забравши його додому, через деякий час вона побачила ще одного безхатька. Згодом вона звернулася з пропозицією до гебітскомісара створити дитячий будинок, який погодився на її ініціативуУ притулок вона приймала усіх без винятку. Єврейських дітей вона записувала як українців, вірмен, татар. Це залежало від їхньої зовнішності.

Потім черкаські поліцаї написали на неї донос, і німецька поліція почала їх навідувати. Дітей, які були євреями, вона ховала в ізоляторі, кажучи німцям, що там інфекційно хворі. Олександра Максимівна добре знала німецьку мову, завдяки цьому вона переконала гебітскомісара у безпідставній підозрі.

Олександра Шулежко (праворуч) з доньками Аллою і Ларисою та колегою Поліною Євстихіївною (зліва), вихователькою дитсадка, викладачем вишивання. Черкаси, 1942 рік

Відступаючи, німці примусово евакуювали притулок, виділивши їм дві машини. Олександра Шулежко прилаштувала частину вихованців у навколишніх селах, а з іншою – вирушила з німцями. Вони доїхали до Вінницької області, звідти вона з дітьми зуміла повернутися до Черкас. Але її вже чекала радянська влада, яка заборонила їй спілкуватися з дітьми і працювати за фахом.

Олександра Шулежко померла 1994 році. Через рік їй присвоїли почесне звання «Праведник народів світу».

Зі статті Вікторії Яременко «Жіночі долі у вирі Другої світової» у «Дзеркалі тижня» за 28 квітня 2016 року.